“Мало бачити. Мало розуміти. Треба любити. Немає загадки таланту, є вічна загадка любові.” Григір Тютюнник

• Як ви розумієте ці слова автора?
• Подивися відео про історію створення твору та зміст оповідання “Три зозулі з поклоном”👇

Історія створення

У 1976 році до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист. Серед пісень, які він виконував, була “Летіла зозуля через мою хату”, де йшлося не просто про нещасливе кохання, а про вічне, непереборне страждання людини. Почувши цю пісню, Тютюнник підхопився, побіг до своєї кімнати. Так народилася новела “Три зозулі з поклоном” — одна з найчарівніших перлин української літератури.

У творі наявні автобіографічні моменти: героя звуть Михайло, як батька Тютюнника. 1937 р. його заарештували та відправили до Сибіру, де він і загинув. У житті батька була жінка, яка його дуже кохала, та Михайло не зрадив власне сімейне життя.

Тютюнник згадував: “Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажати ту любов, велику, невзаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки…”.

Значення назви

За народною традицією, «три зозулі з поклоном» — це символ самотності. Щоб позбавити мук людину, якій не могли відповісти взаємністю в коханні, через старця чи малу дитину передавали «три зозулі з поклоном». Це традиційна народна фор­мула — прохання забути, не кохати. Зозуля гнізда не мостить, тож людина має зрозуміти: кохання приречене.

Присвята: «Любові Всевишній присвячується».

Прикметник «Всевишній» уживається в українській мові зазвичай у сполученні зі словом «Бог». Поєднання цього прикметника з іменником «любов» формує прозору асоціацію для думки, що «світом править Любов»

Рід літератури: епос.

Жанр: новела (новела в новелі).

Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.

Ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.

Мотиви: «сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія життя», «усепрощення», «романтики й прагматики».

Образи:

Людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар.

Природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло).

Предметів і явищ: піджак, лист, сон.

Композиція: Твір складається із трьох новел і обрамлення. Лист ніби зміщує часові площини, наближає батька до сина; це послання у вічність. Без листа неповною була б історія кохання, адже саме з листа дізнаємося, що Марфина любов долає відстань і душа її поряд з Михайлом. Три новели в одне ціле об’єднує син оповідач.

Сюжетний ланцюжок:

Зверніть увагу! Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.

Пролог-обрамлення

1. Студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони).

2. Юнака проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька.

3. Студент питає у матері Софії про Марфу

Зав’язка

4. Мати розповідає: та любила його батька Михайла.

Розвиток дії

5. Марфа завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи.

Своєрідна кульмінація

6. В останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа, не даючи йому спокою.

Розв’язка

Михайло просить дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (Зверніть увагу! У листі Михайло вживає словосполучення «Сибір неісходима» — перегук із поемою «Кавказ» Т.Шевченка).

Епілог-обрамлення

7. Син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе».

Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення. «Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі.

В основі цього твору любовний трикутник: Софія — Михайло — Марфа.

Проблематика:

1. щирості, відданості кохання;
2. шляхетності високого почуття;
3. спорідненості людських душ;
4. моральних чеснот;
5. шляхетності, порядності, поваги у ставленні до інших людей, їхніх почуттів.

Композиційно-стильові особливості твору:

В центрі сюжету — любовний трикутник. Марфа, одружена з нелюбом, кохає чужого чоловіка, батька оповідача. Проте її кохання до Михайла не зрадливе та гріховне. Вона не претендує на чуже щастя. Незабаром його засилають до Сибіру на каторгу, звідки він ніколи не повернувся. У Михайла залишилися дружина Софія та малолітній син. Але події, відображені у творі, ніби відхо­дять на другий план. Головними є почуття та страждання героїв.

Між двома жінками, Софією та Марфою, немає ревнощів. їх об’єднують горе і туга. Софія не сердиться на Марфу, адже розуміє її почуття. Марфине ко­хання чисте, безпретензійне. У ньому немає заздрощів до суперниці. Час од часу від Михайла надходять листи до дружини. У них він пише, що любить її та сина. Марфа раніше, ніж Софія, відчуває, що прийшов лист від Михайла; благає листоношу дати їй його, щоб просто потримати у руках. В останньому листі Михайло просить Софію передати Марфі «три зозулі з поклоном», бо відчуває, що «десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна». Він про­сить передати їй цей останній привіт, і тоді до нього «хоч на хвильку прийде забуття».

Образи героїв новели передані через їх почуття, любов. Це кохання оточене неземним ореолом, святе, безтілесне. У ньому немає нічого побутового. ­Ніхто з героїв наприкінці не отримає щастя. Софія сама виховала сина. Михай­ло загинув десь на чужині. А Марфа досі чогось чекає, вдивляючись в облич­чя сина Михайла. Контрастним до образу Марфи у творі «Три зозулі з покло­ном» є образ її чоловіка Карпа. Марфа — натура тонка, поетична. Карпо — приземлений, недалекий, похмурий, небагатослівний. В усьому відчувається нерівня душ.

Твір має багато спільного з притчею. Автор пропонує читачеві єдиний висновок — таке кохання не залежить від людини, її волі та свідомості. Воно не підпорядковується моралі та запереченням. Воно дається вищою силою, а тому має право на існування.

«Останній лист від тата» — це новела в новелі, і розкриває вона не тільки цілий світ почуттів батька — сум за родиною, втраченою свободою та й самим, очевидно, життям, а й безмежну любов до дружини («…моя єдина у світі Соню…»), сина, до рідного краю, природи.

У творі Гр. Тютюнника засобом узагальнення, типізації й індивідуалізації, конкретизації в зображенні предметів та характерів є художня деталь: очі героїв, Марфине волосся (психологічні деталі); лист (предметна деталь); «товстопикий», «товстоногий» (словесні деталі); батькова сосна — наскрізна, багатозначна деталь — спогад про батька, що житиме вічно, Михайлова ду­ша, плинність часу (спочатку сосна маленька, потім велика), для Михайла — символ рідної домівки.

Які ще символи є у творі?

• Сосна — символ рідного житла і самотності;
• ім’я Софія — мудрість;
• зозуля — смуток, тужлива звістка, туга; образ зневаженої людьми нещасної жінки;
• числівник «три» — символ щастя, оптимізму, сподівання на краще;
• ромашка — символ кохання;
• чорна хустина — горе, страждання;
• листи — зв’язок з родиною, з рідною домівкою.

У цих деталях виражається глибина Тютюнникового таланту новеліста.

Незвичайною є присвята: «Любові Всевишній». Тобто любові щирій, високій, такій, що приходить раз у тисячоліття, коли люди відчувають одне одного на відстані.

Домашнє завдання:

Прочитайте твір повністю

Прочитайте твір скорочено

Прослухайте аудіокнигу

До нових зустрічей!