Якщо ви думаєте, що дистанційне навчання – це тренд останніх років, то у нас для вас несподівана новина: Леся Українка була на “дистанційці” ще у 19 столітті! Без парт і дзвоників, без суворих вчителів та навіть без можливості тікати з останнього уроку – вона вчилася вдома. Але не тому, що хотіла. Просто варіантів було небагато.
То якою ученицею була Леся? Старанною відмінницею або ж навпаки байдикувала на дистанційці? І головне – що б вона сказала про сучасну освіту у 2025 році?
Маленька Леся: допитлива, вперта і дотепна
Леся Українка росла в домі, де книги були всюди, куди не глянь. Розкладені на столах, шафах і навіть підвіконнях, вони були частиною життя так само, як розмови про політику, культуру та майбутнє України. Її мати, Ольга Драгоманова-Косач, відома як Олена Пчілка, була інтелектуалкою та письменницею, яка виховувала дітей так, щоб вони мислили вільно і ніколи не мовчали.
У сім’ї Косачів навчання починалося ще до того, як дитина встигала усвідомити, що її навчають. Старші діти розповідали молодшим про те, що дізнавалися самі, батьки вели розмови, які неможливо було не слухати. Леся підростала у цьому постійному сплетінні слів та знань, і її природна цікавість лише посилювалася.
Читати вона почала до чотирьох років. Спочатку мама або старший брат читали їй уголос. Потім почала впізнавала знайомі слова у книгах. А трохи згодом – взяла книжку і почала читати сама.
До п’яти років Леся не просто читала, а й писала листи. В її родині це було так само звично, як сьогодні переписуватися в месенджерах. Але якщо більшість дітей у цьому віці лише починають складати слова в повні речення, то Леся вже вела справжні діалоги на папері.
У листі до дядька Михайла Драгоманова, який жив у Женеві, вона написала:
“Мене тепер звуть Лесею. Напишіть мені ще щось, бо мені подобається отримувати листи!” *
“Були у нас ужачі яйця; ми хотіли, щоб вони вивелись, та закопали в землю, та нічого не зробили. Я дуже скучила за вами всіми. Гімнастику вже зняли, а зимою повісить папа. Вишинська казала, що я не можу там на одну гору не дуже високу злізти. Бабушка купила стакан. Купець казав, що такий, хоч трясни об пол, то не розіб’ється, а папа каже: ну, тряснем ним. Колись ми переправлялись на ту сторону, а мама пішла за хлопцем, щоб правив, а ми самі поїхали, а мама хотіла встати та впала у воду.”
Це вже було усвідомлення того, яке має вагу слово і як воно може встановлювати зв’язки між людьми. Батьки підтримували її любов до письма. Дядько надсилав книжки й листи. Навколо було стільки розмов про літературу, що писати ставало таким же природним, як говорити.
Чому Леся Українка вчилася вдома, а не в школі?
Коли Лесі було десять років, у неї діагностували туберкульоз кісток. Це означало постійний біль, заборону на фізичні навантаження і необхідність тривалого лікування. Вона не могла сидіти у класі годинами, як інші діти. Тож Леся не мала вибору. Але це не означало, що її навчання було легшим, ніж у тих, хто сидів за партами. Навпаки, її “дистанційка” була настільки інтенсивною, що навіть сучасні онлайн-курси могли б позаздрити.
Але навіть якби вона була абсолютно здоровою, навряд чи навчалася б у звичайній школі. Річ у тім, що державна освіта в Російській імперії була російськомовною, і її мати була категорично проти того, щоб діти навчалися чужою мовою.
Ольга Драгоманова-Косач вважала, що українці повинні зберігати свою культуру, а це неможливо без рідної мови. Вона була тією людиною, яка першою переклала європейських класиків українською і наполягала на тому, що її діти мають навчатися українською. На родину дивилися як на диваків: вони спілкувалися українською, досліджували українську вишивку та відкрито декларували свою національну позицію й при цьому належали до заможної та статусної верстви суспільства. Тож Ольга Драгоманова-Косач не просто пояснювала доньці граматику чи математику – вона формувала у Лесі критичне мислення і незалежність.
Навчальна програма Лесі включала:
📌 Літературу – українську, європейську, античну. І не просто читання, а аналіз і розбір творів.
📌 Мови – французьку, німецьку, болгарську, латину, грецьку, англійську, італійську та польську.
📌 Історію – не лише українську, а й світову.
📌 Філософію – вона читала Платона, Арістотеля і розмірковувала над їхніми ідеями.
📌 Музику – Леся чудово грала на фортепіано, поки хвороба не змусила її відмовитися від цього захоплення.
Якщо щось було незрозумілим – вона не чекала пояснень, а шукала відповідь сама. Коли книжка була нецікавою – вона знаходила кращу. Леся могла сперечатися з тезами в підручниках, не погоджуватися з авторами й ставити під сумнів усталені думки. Можливо, їй дійсно було складно, але вона ніколи не дозволяла цьому стати перепоною. Навпаки – навчилася використовувати знання як свій головний інструмент.
Перший вірш Лесі: як народилася поетеса?
Якби Леся писала лише вправи з граматики й переклади, вона, можливо, стала б тільки перекладачкою, а не письменницею. Проте у її житті був момент, який визначив подальшу долю – написання першого вірша.
У дев’ять років Леся написала вірш «Надія» – твір, який не мав нічого спільного з типовими дитячими римуваннями. Це була поезія про боротьбу, страждання і незламність. Леся створила його під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач, яку царська влада заслала в табори за участь у революційному русі.
Дев’ятирічна дитина, яка пише не про власний світ, не про свої щоденні переживання, а про біль і несправедливість:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Її мати, Олена Пчілка, зрозуміла, що це не випадковий текст, і вирішила його опублікувати. Так у 1887 році «Надія» вийшла друком у львівському журналі «Зоря», а Леся стала письменницею.
Що б Леся Українка сказала про навчання у 2025 році?
Леся навчалася без школи, без оцінок, без підручників, які треба було зубрити, але знала більше, ніж багато дорослих. Вона розуміла, що освіта – це про допитливість, свободу мислення і сміливість шукати власні відповіді. Леся Українка ніколи не вчилася «бо треба». Вона шукала в знаннях сенс, а не просто слідувала правилам. Якби вона потрапила у 2025 рік, де навчання доступне в будь-якій точці світу, книги можна знайти в один клік, а нову мову опанувати без вчителя, їй це, напевно, сподобалося б.
Вона точно оцінила б можливість вчитися без школи у класичному розумінні – самостійно, без примусових оцінок і потреби заучування матеріалу. Їй би сподобалися курси за інтересами, можливість вчитися онлайн у найкращих викладачів світу, а особливо широкий доступ до літератури мовою оригіналу.
Але дещо її б і засмутило. Формальність дипломів, коли люди навчаються не для знань, а для «галочки». Система, яка іноді більше змушує, ніж надихає.
І якщо говорити про навчання, то наш освітній проєкт Дистанційка на ютубі дає чудову можливість зрозуміти Лесю глибше, адже ми маємо два випуски, присвячені її творчості.
📌 Окремий випуск про вірш «Слово, чому ти не твердая криця» – глибокий розбір, який допоможе побачити силу Лесиних слів.
📌 Випуск про драму-феєрію «Лісова пісня» та аудіокнига з поясненнями незнайомих слів – допоможе не просто прочитати твір, а справді зрозуміти його.
Тож давайте сьогодні не просто згадаємо її ім’я, а ще раз відкриємо її вірші, її листи, її боротьбу – і навчимося бачити світ так глибоко, як це робила вона.
З днем народження, Лесю! Твої слова живі! 💙