Квіти, цукерки, компліменти та бажання “залишатися красивими”. Чи не так виглядає традиційне святкування 8 березня? Але ця дата має зовсім іншу історію, яка не має нічого спільного з “жіночністю” в тому значенні, яке нам нав’язували десятиліттями. Насправді 8 березня — це день боротьби за права жінок, а не день поступок і «галантності» від чоловіків.
Українка, яка започаткувала Жіночий день
Мало хто знає, але витоки Міжнародного жіночого дня пов’язані з Україною. Тереза Сербер Малкіель, одна з перших ініціаторок жіночого дня, народилася у місті Бар, що на Вінниччині. На той час це була територія Російської імперії, але саме українська земля дала світові жінку, яка першою розпочала боротьбу проти несправедливого ставлення до жінок.
У 1890-х її родина емігрувала до США. Попри хорошу освіту, Тереза, як і більшість жінок-емігранток, була змушена працювати на текстильній фабриці в нью-йоркських нетрях. Робочий день міг тривати по 16-18 годин, умови праці були нестерпними, а зарплата – вдвічі нижча, ніж у чоловіків.
Невдоволення такими умовами накопичувалося роками. У 1908 році у Нью-Йорку тисячі текстильниць вийшли на вулиці, вимагаючи скорочення робочого дня, гідної оплати праці та виборчих прав. Страйкарок переслідували роботодавці, поліція розганяла демонстрації, але жінки не здавалися.
Тереза Малкіель не залишалася осторонь. Вона вже була активною учасницею робітничого руху, заснувала профспілку текстильниць і стала однією з лідерок Соціалістичної партії Америки. Вона розуміла, що боротьбі потрібен потужний символічний день, який приверне увагу до проблем жінок.
У 1909 році саме вона запропонувала відзначати Національний жіночий день. 23 лютого у Нью-Йорку тисячі жінок зібралися на демонстрацію, щоб вкотре заявити про необхідність змін – від трудових прав до політичного голосу. Ця хвиля протестів прокотилася світом і жінки в Європі надихнулися прикладом американських активісток та почали вимагати надання їм прав.
Як виник Міжнародний жіночий день
Коли протести у США почали набирати обертів, Європа також готувалася до змін. Клара Цеткін, німецька соціалістка, журналістка та борчиня за права жінок, зіграла ключову роль у тому, щоб перетворити жіночий рух на міжнародний.
На початку XX століття ситуація з правами жінок у Європі була не кращою, ніж у США. Жінки отримували нижчу зарплату за ту саму працю, не мали права голосу, а в багатьох країнах навіть не могли самостійно розпоряджатися власним майном.
У 1910 році в Копенгагені відбулася Міжнародна соціалістична жіноча конференція, де представниці різних країн обговорювали, як досягти рівності. Саме там Клара Цеткін запропонувала зробити Жіночий день міжнародним – щоб щороку в один день жінки по всьому світу могли виходити на вулиці та заявляти про свої права.
Пропозиція була прийнята, і вже 19 березня 1911 року у Європі вперше відзначили Міжнародний жіночий день. Демонстрації відбулися в Австрії, Німеччині, Данії та Швейцарії, зібравши понад мільйон жінок. Вони вимагали:
✅ Права голосу;
✅ Рівної оплати праці;
✅ Право обіймати державні посади;
✅ Захисту від дискримінації та експлуатації;
Європа почула ці голоси, і в наступні десятиліття жінки почали отримувати виборчі права в різних країнах.
Як 8 березня стало символом революції
Але найбільш резонансною подією, пов’язаною з цією датою, стали події 1917 року в петрограді (нині санкт-петербург, росія). Жінки, змучені війною, голодом та важкими умовами праці, 8 березня (за новим стилем) вийшли на демонстрацію, вимагаючи “хліба і миру”. Це було не просто протестом – це стало початком Лютневої революції, яка зрештою призвела до зречення царя Миколи II.
Після цього у новоствореному Тимчасовому уряді жінкам російської імперії нарешті надали виборче право. Це стало переломним моментом у світовій боротьбі за рівність. У 1975 році ООН офіційно визнала 8 березня Міжнародним жіночим днем, а у 1977-му ухвалила резолюцію, що закликала всі країни відзначати цей день як день боротьби за рівність.
Чому 8 березня спотворили?
Після Другої світової війни радянська влада активно формувала образ ідеальної жінки – турботливої матері, вірної дружини та відповідальної трудівниці. Відкриті дискусії про рівні права, особливо в політичному та економічному житті, не вписувалися в цей ідеологічний наратив. Тому треба було змінити контекст 8 березня і створити свято «жіночності», щоб отримати:
1️⃣ Контроль над суспільством. Радянська держава прагнула усунути будь-які протестні рухи, особливо ті, що могли стати незалежними від партійної ідеології. Фемінізм із його закликами до рівності був потенційною загрозою для «стабільності» та «єдності» суспільства.
2️⃣ Збереження патріархального порядку. Попри те, що СРСР декларував рівність жінок, на практиці жінки не мали реальної політичної ваги. Вони працювали нарівні з чоловіками, але все одно залишалися відповідальними за побут і виховання дітей. Замість реальної рівності жінкам пропонували «визнання» у формі квітів і компліментів раз на рік.
3️⃣ Перетворення на кероване свято. 8 березня втратило протестний характер і стало офіційним державним вихідним. Замість демонстрацій за права – офіційні концерти, паради, привітання від партійних лідерів. Відзначати його як день боротьби стало просто неможливо в умовах тоталітарного контролю.
4️⃣ Інструмент пропаганди. Влада нав’язувала ідею, що «в Радянському Союзі жінки вже мають усі права». Тому жодних феміністичних рухів не потрібно – достатньо раз на рік привітати жінок і запевнити їх, що вони «головне багатство країни».
Але на Заході такого не сталося. Там феміністичний рух продовжував розвиватися, і 8 березня залишилося днем боротьби, а не святом «жіночності». Тому у світі ніхто не вітає жінок із «красою» в цей день – натомість виходять на марші, обговорюють актуальні проблеми гендерної нерівності та вшановують історію боротьби.
Повертаємо 8 березня справжній сенс
В Україні досі живе радянський наратив про 8 березня як «свято жіночності». Але настав час позбутися цієї спадщини і повернути справжнє значення цього дня – день боротьби за рівність, справедливість і права жінок.
Українкам і українцям варто усвідомлено відмовитися від фальшивої традиції тюльпанів та компліментів, замінивши її на активність і солідарність. Говорити про нерівність, підтримувати ініціативи, що змінюють суспільство й не дозволяти знецінювати історію боротьби.
8 березня – це не про привітання, а про дії.