Шевченко в Мічигані? Дискусії про Українську війну та деколонізацію у США? Це вже реальність. І це не те саме, що й “ще один курс про слов’янські студії” – світ починає не просто слухати, а справді чути Україну.
У Мічиганському університеті стартувала серія лекцій про українську культуру та літературу. Її ведуть викладачі з Мічигану та УКУ (Українського Католицького Університету) – і говорять не лише про класиків, а й про літературу воєнного часу, ідентичність, багатомовність та деколонізацію.
Але навіщо це нам? Чому важливо, щоб українську літературу та культуру вивчали не лише в Україні, а й у США, Німеччині, Британії?
Культурна апропріація якій понад 400 років
Ми звикли чути фразу “велика російська культура”. Але якщо розібратися, що саме стоїть за цим мітом, виявиться, що значну частину цього “великого” творили українці, яких або знищували, або змушували працювати на імперію, або просто привласнювали.
Це і є культурна апропріація – коли одна нація бере здобутки іншої, переписує історію так, ніби це завжди було її власним надбанням, і видає це за своє. Уявіть, що ви приходите у гості, позичаєте у подруги дизайнерську сумку – і більше не повертаєте. А потім, коли питають: “О, яка гарна сумка! Хтось подарував?” – ви відповідаєте: “Дякую, це я сама придбала”.
Так працювала імперія. Малевич? Наш! Гоголь? Звичайно, наш! Чайковський? Він же “рускій композітор”! Але.
💜 Іван Айвазовський – “російський живописець”? Насправді він народився у Феодосії, у вірменській родині, що переселилася з Галичини. Батько приймав у себе кобзарів, Айвазовський грав їм на скрипці, а у своїх картинах змальовував не тільки море, а й Дніпро, чумацькі вози, вітряки, українські пейзажі. Але коли Росія формувала “велику культуру”, з його творчості залишили лише кораблі та імперський флот, бо інше не вписувалося у “русскую школу живописи”. Його українську спадщину або ігнорували, або викреслювали.
💜 Петро Чайковський – “геній російської музики”? Народився в Кам’янці, походив зі старовинного українського роду Чайок, його родина була пов’язана з Гоголями та Гребінками. Часто бував в Україні, надихався народними піснями та вкладав їх у свою музику – його Друга симфонія навіть отримала назву “Українська”. Але імперський наратив зробив з нього “стовп російської музики”, а зв’язок з Україною просто стерли.
💜 Антон Чехов – “справжній російський класик”? Він сам писав, що “в моїх жилах тече українська кров”, а в переписі населення 1897 року записав себе як “малороса”. Любив українську культуру, говорив про неї з теплотою, але радянська цензура вилучила згадки про його українське коріння. Так він залишився “великоросом”, хоча насправді сам таким себе не вважав.
💜 Микола Гоголь – “великоросійський класик”? Народився в Україні, писав про Україну, жартував над російською бюрократією, але імперії потрібен був “великий письменник”. Тому його “Вечори на хуторі біля Диканьки” перетворилися на “рускую літєратуру”, а його листи, де він писав “Кидайте кацапію та їдьте у Гетьманщину”, просто “забули”.
💜 Казимир Малевич – “російський авангард”? Народився у Києві, провів дитинство у селах Слобожанщини, у документах НКВД писав “національність – українець”. Але Росія записала його у “рускій авангард”, бо він жив у Москві, і Чорний квадрат тепер висить у Третьяковській галереї як частина “російського мистецтва”.
💜 Ілля Рєпін – “реаліст російського мистецтва”? Народився в Чугуєві, писав листи українською, його робота “Запорожці пишуть листа турецькому султану” – одна з найбільш знакових картин про українців. Але імперія зробила його символом “російського реалізму”, хоча він не підтримував більшовиків і відмовився повертатися в совєтську Росію. І тільки у 2023 році фінський музей Атенеум офіційно визнав Рєпіна українцем.
Цей список можна продовжувати нескінченно, бо Росія не просто окуповувала території – вона окуповувала історію, мистецтво, літературу. І якщо українська культура не буде вивчатися у світі, якщо вона не отримає свого місця у міжнародних дослідженнях, музеях, фестивалях – її знову “розчинять” у чомусь російському.
Чому важливо, щоб українську культуру вивчали у світі?
Українська культура завжди була частиною європейського простору, але імперська політика Росії створила глобальну ілюзію її “молодшого братерства”. Це призвело до ситуації, коли українські митці, письменники, філософи та науковці залишалися невидимими або ж їхні досягнення видавали за російські.
Дослідження докторки філософських наук Ольги Гомілко вказує на те, що деколонізація української культури – це не просто повернення імен і творів, а глобальний процес зміни академічних і наукових підходів. Адже до початку XXI століття світова наука ще не сприймала російський імперіалізм як частину колоніальної політики, а культурну експансію москви не розглядали у тому ж ключі, що, наприклад, британський чи французький колоніалізм.
📌 Україна – не просто частина “слов’янського світу”, а самодостатня культура.
Включення українських студій до світових університетських програм означає не лише визнання нашої самостійності, а й формування нової історичної правди, у якій Україна існує без російських посередників. Якщо університети й далі розглядатимуть “слов’янську культуру” лише через призму москви, це продовжить імперський підхід, де Україна буде лише чиїмось “відгалуженням”.
📌 Українське мистецтво і література нарешті входять у світовий дискурс.
Тривалий час вважалося, що світові культури – це насамперед Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія. Але сьогодні глобальні гуманітарні дослідження розширюють межі, і українська культура стає частиною цієї глобальної розмови. Це розкриває її автентичні сенси та допомагає розірвати зв’язки з імперськими стереотипами, які утримували Україну у статусі периферії.
Як це вже працює?
👉 Про Україну тепер говорять й студенти не тільки Мічиганського університету, де стартувала серія лекцій про українську культуру. Такі курси вже з’явилися у Гарварді, Колумбійському університеті, Університеті Торонто, Лондонському університеті, Віденському університеті та Сорбонні. Це означає, що Україна більше не є розділом “російської культури”, а нарешті вивчається окремо.
👉 Музеї виправляють старі помилки. Ще нещодавно у світових музеях Малевич значився як “російський авангардист”, а Ілля Рєпін – як “реаліст російської школи”. У 2023 році Метрополітен-музей у Нью-Йорку нарешті визнав їх українцями. Так само у музейних описах Айвазовського та Куїнджі тепер вказують, що їхня творчість тісно пов’язана з Україною.
👉 Перейменування, які здаються дрібницями, але змінюють уявлення світу. У 2022 році Лондонська національна галерея перейменувала картину Едґара Деґа. Довгий час вона називалася “Російські танцівниці”, хоча насправді на ній зображені дівчата в українських костюмах. Тепер вона офіційно має назву “Українські танцівниці”. Це лише один із багатьох прикладів того, як змінюється світове ставлення до української культури.
Україна перестає перебувати в культурному затінку. Наші художниці, письменники, режисерки та композитори повертають своє місце у світовій історії. І тепер нам треба продовжувати наполегливо працювати, аби цей процес більше ніхто ніколи не зміг зупинити.