Посттравматичний стресовий розлад — або просто ПТСР — звучить серйозно. І насправді це так. Це стан, який може з’явитися у дитини після подій, з якими її психіка ще не вміє справлятися самостійно. Причин для розвитку ПТСР у дитини може бути більше ніж війна — аварія, булінг у школі, втрата близької людини, насильство чи навіть складне лікування. І те, що дорослий назве «життєвим випробуванням», для дитини може стати тією самою травмою.
У нашій попередній статті ми вже розповідали, що таке ПТСР у дітей, які симптоми мають насторожити та коли варто звернутися по допомогу. А сьогодні поговоримо про головне: як батькам підтримати дитину, яка вже живе з цим досвідом. Як бути тим, хто повертає довіру до світу і до віру в себе.
Як підтримати дитину: гайд для батьків
ПТСР — це коли травматична подія не залишається в минулому, а живе всередині дитини. Її мозок і тіло постійно реагують так, ніби небезпека досі поруч. Тому дуже важливо не просто говорити з дитиною та радити «забути погане», а навчити її:
- розпізнавати свої реакції,
- усвідомлювати, що відбувається,
- знаходити способи повернути собі відчуття контролю.
Це як навчити плавати того, хто пережив кораблетрощу — не просто витягнути на берег, а дати інструменти жити далі. У цьому гайді — конкретні кроки, як це зробити.
Робота з механізмами подолання
Після травми мозок дитини “переходить” у режим виживання. Це означає, що будь-яка складна ситуація сприймається як небезпека і дитина реагує звичною стратегією — втечею, агресією, замиканням у собі чи “зависанням” у телефоні. Завдання дорослого — навчити дитину бачити ці автоматичні реакції й поступово замінювати їх на здорові. Для цього пропонуємо кілька вправ:
«Мій список реакцій»
- Разом із дитиною пригадати різні складні ситуації: у школі, вдома, на вулиці.
- На аркуші намалювати дві колонки: «Що я роблю зараз, коли важко», «Що ще я можу спробувати зробити».
- Дитина заповнює першу колонку (плачу, кричу, мовчу, злюсь, лізу в телефон).
- Разом шукаєте альтернативи: зробити дихальну вправу, попросити обійняти, намалювати що відчуваю, випити води.
👉 Що дає: Дитина починає бачити себе збоку й усвідомлює, що має вибір. Це повертає контроль і знижує автоматичні реакції.
«Я знаю, що мені допомагає»
Формат: малюєте карту чи схему з різних ситуацій (на уроці, вдома, на вулиці).
- Дитина вигадує «кнопки допомоги» для кожної ситуації — наприклад, «попросити паузу», «знайти друга», «порахувати до 10».
- Розігруєте сценки: дитина тренується користуватися своїми «кнопками».
👉 Як працює: Дитина формує внутрішню бібліотеку дій і вже не почувається загнаною в кут.
Щоденник успіхів (або «Я впорався / Я впоралася»)
Щовечора записуємо або малюємо 1 ситуацію, де дитина помітила свою реакцію й обрала інший шлях.
👉 Навіщо: Поступово закріплюється досвід “я можу впоратися”. Робота з механізмами подолання — це про те, щоб повернути дитині віру: «Я можу щось зробити, навіть коли страшно чи важко». Це перший крок до того, щоб перестати бути заручником власної тривоги.
Техніки заспокоєння та заземлення
Заспокійливі техніки — це перший крок до повернення в “тут і зараз”, до того, щоб навчити мозок виходити з режиму тривоги.
«Дихаємо животом» або «Дихає наш ведмедик»
- Дитина лягає на спину, а на живіт кладемо улюблену м’яку іграшку чи подушку.
- Просимо повільно вдихати, сконцентрувавшись на іграшці або подушці. Вдихаючи іграшка повільно підіймається. А потім повільно опускається з видихом.
- Додаємо ритм: вдих — рахую до трьох, видих — рахую до п’яти
👉 Як працює: глибоке дихання знижує фізичну напругу, повертає відчуття контролю над тілом, допомагає мозку зрозуміти — зараз небезпеки немає.
«Здмухни тривогу»
- Беремо легеньку пір’їнку, ватну кульку або серветку.
- Завдання: здмухнути її з поверхні (наприклад столу) якомога повільніше — в цей час уявляти, що разом із нею здмухуємо страх чи тривогу.
👉 Як працює: уповільнений видих автоматично заспокоює нервову систему.
«Затиснии і відпусти»
- Просимо дитину напружити всі м’язи на кілька секунд (стиснути кулаки, плечі, ноги).
- Потім — різко розслабити.
- Повторити кілька разів.
👉 Як працює: це дає відчуття контролю над тілом і допомагає зняти м’язову напругу, яку дитина часто навіть не помічає.
Це як внутрішній “стоп-кран”. Дитина вчиться повертати контроль над власним тілом і станом замість того, щоб “зависати” в тривозі чи паніці.
Створення простору та ритуалів безпеки
Після травми дитина втрачає головне — відчуття контролю над своїм життям і середовищем. Саме фізичний простір та ритуали повертають це відчуття: «Є місце й час, де мені добре. Я знаю, що буде далі».
«Мій куточок спокою»
- Разом із дитиною обираємо місце, яке стане “точкою безпеки”.
- Облаштовуємо: улюблена ковдра, ліхтарик, малюнки, м’яка іграшка, запахи (лаванда, м’ята).
- Домовляємось: коли дитина тривожиться — вона йде туди відпочити, і її не турбують.
👉 Як працює: дає тілу і мозку сигнал «я в безпеці», допомагає самій дитині вмикати “режим відновлення”.
«Моя вечірня капсула спокою»
- Щовечора виконуємо простий набір дій: разом п’ємо чай, слухаємо улюблену пісню або читаємо одну і ту ж історію.
- Додаємо коротку фразу: «Зараз ми разом. Ти в безпеці».
👉 Як працює: ритуали «заземлюють» і допомагають завершити день у спокої, знижують нічні тривоги та сприяють кращому сну.
«Тут і зараз» — ранковий якір
- Щоранку разом із дитиною називаємо три речі, які вона хоче зробити сьогодні і які точно залежать від неї: «Послухаю улюблену пісню», «Обійму кота», «Намалюю сонце».
- Записуємо це на аркуші або малюємо.
👉 Як працює: формує відчуття передбачуваності, дає дитині маленькі “острівці” стабільності протягом дня.
«Банка приємних спогадів»
- Ввечері разом згадуємо один хороший момент, що стався протягом дня (навіть маленький).
- Записуємо або малюємо й складаємо в «банку» (можна просто коробку).
- Періодично перечитуємо, як доказ, що навіть у складні часи було щось хороше.
👉 Як працює: допомагає помічати хороше і формувати внутрішню опору на позитивний досвід, знижує зосередженість тільки на травмі.
Спробуйте різне й дивіться, що працює саме для вас і вашої дитини. Бо в цьому немає єдино правильного шляху, є тільки ваш спільний рух до спокою й довіри. Нехай у кожного з нас завжди буде місце й час для тепла, де можна видихнути й відчути: «Я в безпеці». А продовження гайду шукайте в нашому блозі. В другій частині поговоримо про те, як навчити дитину просити про допомогу не соромлячись та як допомогти підліткам впоратись із травматичним досвідом.