Якщо ви починаєте читати саме з цієї частини — то вітаємо, ви в середині серіалу.
Це продовження гайду для батьків про те, як підтримати дитину з ПТСР.
Про симптоми ми вже писали окремо (ось тут — клац-клац), а ще була перша частина порад: як створити безпечне середовище, допомогти тілу видихнути й що робити, коли нічого не ясно, але дуже тривожно. А тут — другий сезон: про гру, творчість, команду підтримки та підлітків, які вважають, що їм нічого не треба (але це не зовсім так).
Робота з емоціями через гру і творчість
Говорити про емоції прямо – складно, особливо дітям. Тому найефективніший шлях — обійти свідомий бар’єр через гру, малюнок, символи. Гра і творчість — це “безпечна зона”, де дитина може прожити страх, гнів чи сум так, щоб це не знищувало її зсередини.
«Мій дім безпеки»
- Просимо дитину намалювати дім, у якому їй завжди буде спокійно й затишно.
- Всередині малюємо “кімнати” для різних почуттів: кімната радості, страху, злості.
- Обговорюємо: що чи хто живе в кожній кімнаті? Чого зараз в домі найбільше?
👉 Як працює: візуалізація емоцій знижує їхню силу, дає відчуття контролю. Дитина бачить, що емоції існують окремо й ними можна керувати.
«Фортеця» або «Щит»
- Разом із дитиною створюємо реальну фортецю (з подушок, ковдр).
- Всередині фортеці перебувають тільки ті, хто підтримує. Називаємо їх поіменно (навіть уявних друзів чи персонажів).
- Малюємо або записуємо: що мене захищає? Хто зі мною?
- Проводимо час у фортеці — чай, цукерки, може перегляд мультфільму або граємо в настільну гру.
👉 Як працює: допомагає відчути, що дитина має право на свій безпечний простір і захист, навіть якщо в реальності цього зараз бракує.
Ідея для групи чи сім’ї — «Позитивні ланцюжки»
- Кожен пише на паперовій ланці одну людину або річ, яка дає йому радість і підтримку.
- З’єднуємо ланцюжки в одну довгу стрічку. Можемо зробити коло і від кожної ланки написати ще по кілька речей, утворюючи сонечко.
👉 Як працює: дитина бачить, що вона не одна, у неї є люди й речі, які допомагають триматися.
Творчість і гра — це місток до емоцій. Вони дозволяють пережити страх, гнів чи біль без слів. Це дає дитині шанс навчитися бачити й приймати свої почуття і керувати ними.
Навчання просити допомогу та підтримку
Одна з найбільших небезпек ПТСР — ізоляція. Дитина часто не вірить, що її можуть зрозуміти. Їй здається, що «зі мною щось не так» або «ніхто не допоможе». І саме тут важливо навчити: просити про допомогу — не слабкість, а сила і вміння подбати про себе.
«Мої люди сили»
- Разом складаємо список людей, до яких дитина може звернутися в складний момент (мама, тато, бабуся, тренерка, шкільний психолог, подруга).
- Малюємо або ліпимо цих людей — створюємо власну «команду підтримки».
- Обговорюємо, хто за що відповідає: «До тата — коли страшно», «До вчительки — якщо важко на уроці».
👉 Як працює: дитина бачить і пам’ятає, що вона не одна та знає конкретно, до кого і коли йти.
«Я прошу допомоги»
- Розігруємо ситуації, коли дитина має попросити про допомогу: «Мені страшно», «Я не справляюся», «Можна я перепочину?»
- Міняємося ролями — спочатку дитина просить, потім ви.
- Обговорюємо: Що було найскладніше? Як почувалася, коли отримала підтримку?
👉 Як працює: страх «бути слабким» поступово зменшується. Дитина бачить — просити про допомогу безпечно.
«Невидимі помічники»
- Пропонуємо придумати уявного персонажа-помічника: супергероя, тварину або чарівну істоту.
- Дитина може малювати його, носити значок або фішку «мій захисник/моя захисниця».
- Придумуємо разом: «Як він/вона допомагає?», «Що каже в складну хвилину?», «Яку силу має?»
👉 Як працює: навіть якщо поряд нікого немає, у дитини залишається «психологічна опора» — образ, який можна викликати подумки.
Просити про допомогу — це навичка. Її треба тренувати так само, як рахувати чи писати.
БОНУС: Якщо у вас підліток/ка
Підлітки вже розуміють силу й безсилля світу, але ще не мають досвіду, як із цим впоратися. Тому у відповідь на травму вони обирають дві стратегії:
- повна ізоляція (“ніхто мене не зрозуміє”),
- демонстративна ризикована поведінка (алкоголь, спроби самоушкоджень, прогули, агресія).
Завдання дорослого — не ламати цей захист, а дати підліткам інструменти для повернення контролю без тиску.
Творчі виклики або челенджі
- Запропонувати формат на кшталт «30 днів — малюю, що відчуваю» або «Фотографую одну річ, яка сьогодні мене трохи потішила».
- Ніхто не змушує показувати результат. Але підліток/ка має відзначити для себе, коли завдання виконане.
👉 Як працює: замість “зависати” в негативі підліток/ка отримує канал для вираження — без примусу до розмов.
«Давай домовимось» (контракт із підлітками)
- Разом прописуєте правила: «Якщо тобі дуже погано — можна написати мені одне слово. І я зрозумію». Важливо проговорити, чи це означатиме, що дитина хоче побути на наодинці, або навпаки не хоче, але й розмовляти про свій стан не буде.
- Можна домовитись про «зони безпечного мовчання» — де не треба пояснювати почуття, просто бути поруч. Подивитись кіно, чи піти на прогулянку.
👉 Як працює: показує підліткам, що дорослі поважають межі й готові чекати. Це знімає напругу та стимулює довіру.
Ми точно не знаємо, що саме пережила ваша дитина. Але точно знаємо, що поруч є ви. І це вже дуже багато. Бо поки дорослий продовжує бути поруч, навіть коли важко, навіть коли нічого не зрозуміло — дитина поступово повертає собі світ.
Спробуйте різні ідеї з цього тексту. Щось спрацює, щось — ні. І це нормально.
Це не інструкція, а набір ключів. Обирайте ті, які відкривають двері саме до серденька вашої дитини.
І так, пам’ятайте – ви вже робите більше, ніж вам здається.