Дитина крутиться на стільці, ось знову встала і пішла по воду, і це вже втретє за урок?
Не поспішайте сварити. Можливо, вона просто втомилась… сидіти.
Бо, правду кажучи, довге сидіння не зовсім природнє для людського тіла. Особливо якщо це тіло належить сміливій, цікавій до всього школярці, або школяреві, в якої мозок працює швидше, коли рухаються ноги й руки.
Ми поговоримо про те, чому вставати під час уроку не порушення дисципліни, а частина навчального процесу. Що таке movement-based learning (навчання через рух) і як виглядають ті самі «уроки на ногах», які в усьому світі допомагають дітям почуватися та вчитися краще.
Чому сидіння шкодить не лише тілу, а й навчанню
Більшість шкільних парт проєктувалися в епоху, коли дисципліна асоціювалася з нерухомістю. Але сучасність каже, що чим довше сидиш, тим гірше думаєш. Тож сидячий спосіб життя, це не тільки про фізичний дискомфорт і ось як це працює.
За даними огляду University of Waterloo, школярі проводять у сидячому положенні в середньому понад 11 годин на день. Це майже половина доби у «режимі очікування», коли тіло працює на мінімальних обертах, а мозок поступово втрачає тонус.
Що відбувається з організмом при такому режимі:
- Обмін речовин сповільнюється, зростає ризик діабету та проблем із серцем.
- Падає настрій, адже малорухливість напряму пов’язана з більшою тривожністю та схильністю до депресії.
- Мозок отримує менше кисню, і навіть прості завдання раптом стають надскладними.
Чому увага «зникає» до кінця уроку
Увага не зникає раптово, як світло при блекауті. Вона розсіюється поступово, коли мозок довго працює в одному й тому ж режимі. Якщо нічого не змінювати, ні пози, ні типу діяльності, він перемикається на «економний режим», щоб зберегти енергію. У цей момент дитина починає крутитися, шукати поглядом щось цікавіше або просто «вимикається» з процесу навчання.
Огляд University of Waterloo наводить приклади, як це виправити. Коли у 50-хвилинний урок додали три п’ятихвилинні активні перерви, діти:
- стали уважнішими;
- краще виконали тести одразу після заняття;
- зберегли результат на повторному тесті згодом.
А в іншому експерименті двогодинні заняття розбавляли короткими активними вставками після кожних 20 хвилин сидіння і в результаті учні відзначили покращення концентрації, збільшення бадьорості та залученості в обговорення.
Рухайся і запам’ятаєш більше
Теорія це звісно добре, але батькам та вчителям, мабуть, хотілося б отримати і якісь практичні інструменти. Тож прогуляймось кількома прикладами активностей, які використовують в різних школах світу.
Вивчаємо множення кидаючи м’яч
Один із найвідоміших кейсів уроки математики в молодшій школі, де дітям дають м’яч. Учень чи учениця кидає м’яч однокласнику і каже: «5×6», а той має спіймати й відповісти: «30».
Ця техніка активує рух, слух і мовлення одночасно, тому і запам’ятовується краще. А ще діти частіше усміхаються, бо це схоже на гру.
Уроки історії на ногах
Замість того щоб просто читати, як змінювались історичні епохи, діти переміщуються по класу, де кожен куток позначає певну епоху: Античність, Середньовіччя, Новий час. У кожній «зоні» коротке завдання:
- знайти відповідний предмет або зображення;
- скласти міні-діалог в образі історичної особи;
- або навіть відтворити «історичну подію» у вигляді короткого сценічного етюду.
Так діти не тільки краще запам’ятовують послідовність подій, вони переживають її фізично, що підсилює емоційну залученість і формує довготривалу пам’ять.
Урок мови. Встань та поясни
У середній школі, наприклад, на уроці української мови, можна вивчати синоніми, антоніми чи граматичні конструкції через рух.
Вчитель/ка каже: «якщо це прикметник — присідай, якщо дієслово — стрибай». Діти не просто класифікують слова, але й активують різні ділянки мозку, що покращує закріплення знань.
Brain breaks: міні-руханки посеред уроку
Навіть якщо урок не побудований навколо руху, невеликі рухові перерви кожні 15–20 хвилин must have. Це можуть бути:
- «Танці на місці» під улюблену пісню;
- «Повтори за мною» із різними жестами;
- «Прогулянка» класом із завданням: знайти 3 речі червоного кольору, не торкаючись їх.
Важливо: руханка не лише про молодшу школу. Навіть у старшокласників та дорослих рух «зашитий» у мозку. Можливо їм просто потрібні інші формати: стоячі дебати зі зміною місць, навчальні квести по школі, обговорення під час ходьби.
Якщо коротко: рух у класі не заважає навчанню, а допомагає йому стати живим та динамічним. Рух робить урок схожим на гру й дає змогу знанням закріпитися не лише в зошиті, а й у пам’яті.
І, до речі, інтерактивність працює не лише в класі. Навіть музеї давно перетворилися на простори, де можна вчитися через дію. Приклад – Музей математики у Києві: інтерактив, ілюзії та наука в грі та інші простори, про які ми вже писали. Тож, можливо, варто планувати «рухливі уроки» не лише в класі, а й у таких місцях, де навчання саме просить: «Давай спробуй, як воно працює!» 💜
