Різним дітям по-різному вдається виражати думки і вирішувати конфлікти, але ж усім хочеться бути почутими. Часто в такі моменти, коли всередині підіймається хвиля емоцій слова просто розбігаються. Добре, що навички комунікації не мають жодного стосунку до вроджених талантів, а поступово розвиваються.
Тому дітям варто тренувати їх, щоб вміти розказати про себе, вдало поставити питання і вислухати відповідь, не загубитися в емоціях та відстояти свої кордони словами, а не кулаками. Сьогодні ми зібрали кілька вправ та ігор, які допоможуть розвивати комунікативні навички у дітей та знайти свій голос.
6–7 років
У цьому віці комунікація зростає в грі та простих образах. Діти тільки вчаться помічати міміку співрозмовника, розуміти послідовність, коли говорити, а коли слухати. Через це вправи повинні бути у ігровій формі.
«Мікрофон»
Гра починається з того, що ви обираєте будь-який предмет (олівець, ложку чи маленьку іграшку) і домовляєтесь: говорити може тільки той, хто тримає цей «мікрофон». Діти передають його по колу і кожен, отримавши його, розповідає про якусь подію дня, свою думку на певну тему або коротку історію.
Дитина вчиться дочекатися своєї черги, не перебивати і вислухати інших, бо знає — її теж слухатимуть. Також цей маленький предмет створює природну паузу перед початком висловлювання: дитина бере мікрофон, зосереджується, згадує, що хоче сказати і лише тоді починає говорити. У цій паузі й народжується структура.
«Так — і…»
Гра починається з того, що хтось вигадує перше речення історії. Наприклад: «Одного дня маленький пес вирішив полетіти на Місяць». Наступна дитина має продовжити історію, але завжди починаючи зі слів «Так, і…». Наприклад: “«Так, і дорогою він зустрів зіркову черепаху». Кожен наступний учасник/учасниця додає свою частинку, не змінюючи й не заперечуючи того, що вже було вигадано.
Саме ця проста формула знімає страх помилки. Часто діти бояться сказати щось «неправильно», але тут неправильного варіанту просто не існує, бо кожна фраза приймається такою, яка вона є і стає цеглинкою для наступної. Дитина вчиться не знецінювати ідею інших, а додати свій маленький внесок у спільну розповідь.
«Опиши, не називаючи»
Гра починається з опису дуже простих предметів, як от яблуко, зошит, ліхтарик. Але вимагає непростого вміння: говорити про очевидне іншими словами. Дитина раптом відкриває, що в неї є вибір лексики, що ручка може бути «довга річ, яка залишає слід на папері», а яблуко – щось «кругле, соковите, пахне літом».
У цьому віці знаходити нові слова для знайомих речей – це справжня магія. Так розширюється лексичний запас і перші спроби пояснювати речі не шаблонно.
8–10 років
У цьому віці діти вже розвивають здатність порівнювати, знаходити відмінності й подібності, шукати й знаходити причинно-наслідкові зв’язки. Це також той період, коли дитина раптом усвідомлює: інша людина може думати інакше і це нормально. Тому комунікаційні ігри в цьому віці зосереджені на тому, щоб дитина навчилася чітко висловлювати свою думку, слухати інших і помічати, що одна й та сама ситуація може виглядати по-різному для різних людей.
«Два схожих — одне різне»
Грати дуже просто, дорослий або дитина називає пару: дерево і квітка, книга і зошит, кіт і тигр. Завдання: знайти дві схожості та одну відмінність. Це вчить дитину помічати важливі деталі, тримати думку в одному напрямку й не «розсипатися» на випадкові асоціації.
«Три питання»
У цій вправі одна дитина коротко розповідає якусь історію, а інша слухає та ставить три уточнювальні питання. Вони мають допомогти розкрити історію краще і подивитись на неї з різних перспектив. Гра вчить слухати по-справжньому: ловити важливі моменти, уточнювати незрозуміле та підтримувати розмову. Саме з таких маленьких кроків починається вміння будувати змістовний діалог.
«Скажи це по-іншому»
Це спроба працювати з тоном. Беремо якусь просту фразу, наприклад: «Я не хочу зараз робити домашку» і пропонуємо сказати її по-різному: роздратовано, із нудьгою, як прохання або із веселою, жартівливою інтонацією.
У цей момент дитина починає чути, як змінюється зміст, коли змінюється інтонація. Вона вчиться не просто висловлювати думку, а підбирати спосіб, який краще передає її настрій та почуття.
11–13 років
У цьому віці діти переходять до складніших міркувань, можуть утримати кілька думок одразу та ставити під сумнів почуте й пропонувати свої варіанти. З’являється відчуття власної позиції: «це те, що думаю я і я можу це пояснити».
«5 рівнів пояснення»
Дитина пояснює одне й те саме поняття п’ятьма способами: так, щоб зрозуміла молодша дитина; щоб було ясно ровеснику; щоб дорослий в’їхав; дуже коротко і одною метафорою чи образом.
Гра показує, що одну думку можна висловити по-різному, залежно від того, хто тебе слухає. Так формується гнучкість мовлення.
«Мій погляд — твій погляд»
У 11–13 років діти часто сприймають свою версію подій як єдину правильну і суперечки виникають швидко. Ця вправа допомагає побачити, що одну й ту саму ситуацію можна зрозуміти по-різному. Дитина спочатку озвучує, як вона сама бачить якусь подію, а потім пробує описати, як це могло виглядати для іншої людини. У цей момент приходить усвідомлення, що хтось інший може реагувати інакше не тому, що думає «неправильно», а тому, що має свій досвід і свої причини.
«Сліпий інтерв’юер»
У цій грі одна дитина бере інтерв’ю в іншої на задану тему. Наприклад, про подію дня, улюблений урок чи гурток. Але є правило: не можна ставити прямі питання і не можна використовувати кілька заборонених слів. Це можуть бути «чому», «як», «коли» або ключове слово теми. Через такі обмеження доводиться шукати інші способи формулювання питання. Наприклад, замість прямого: «Чому ти обрав малювання?» (слова «чому» і «малювання» — заборонені) дитина може запитати інакше:
- «Що тобі вдається найкраще у творчих завданнях?»
- «Що відчуваєш, коли працюєш з фарбами чи олівцями?»
- «Що робиш, колись раптом все йде не за планом і щось не вдається?»
Такі варіанти допомагають розмові рухатися вперед та спонукають, вчать дітей ставити питання, які справді відкривають історію, а не закривають її коротким «так» чи «ні».
Комунікація не з’являється самостійно, вона росте із досвіду та практики, разом із дитиною. Усі ці навички поступово формують вміння бути в контакті з іншими, з собою. А комунікаційні ігри допомагають зробити це м’яко, природно, весело і без страху помилок.
Іноді таким містком до контакту стає жарт. Коли сказати прямо складно, діти часто обирають гумор, як спосіб зняти напругу й витримати нестримні емоції. Про те, чому жарти і меми так добре працюють у складні моменти, ми детальніше писали в окремій статті:
Чому діти жартують, коли їм важко: як гумор і меми допомагають впоратися зі стресом.
