У багатьох дітей є природна потреба в тиші, спокої та поступовому входженні в нове середовище. Вони не поспішають знайомитися, уважно спостерігають перед тим, як щось сказати і комфортніше почуваються в невеликих компаніях. Чи це прояв інтровертності або проблеми із соціалізацією?
Важливо вміти розрізняти ці стани, щоб не тиснути на дитину там, де вона просто має інший темп і не пропустити ситуацію, де їй справді потрібна наша підтримка. Саме про це ми й будемо говорити: що таке інтроверсія за сучасними психологічними дослідженнями, як відрізнити її від соціальних труднощів і як дорослим будувати взаємодію з дитиною так, щоб не порушувати її природний ритм та не посилювати тривогу.
Як з’явились інтроверти та екстраверти
Багато батьків можуть згадати про поділ за типами темпераменту (сангвініки, холерики, флегматики та меланхоліки) ще зі шкільної парти. Але виявилось що цей поділ бере коріння ще в давньогрецьких лікарів Гіппократа та Галена, які вважали, що особливості людини залежать від балансу «тілесних соків».
Кров пов’язували з легкістю і жвавістю, жовту жовч — із запальністю, чорну жовч — із схильністю до смутку, а слиз — із повільністю та спокоєм. Таким чином намагалися зрозуміти, чому одні люди виглядають активними, відкритими й легко включаються у взаємодію, а інші — стриманішими, повільнішими та більше зосередженими на собі.
На початку ХХ століття швейцарський психіатр Карл Юнг запропонував нове пояснення для цих спостережень. Він ввів поняття інтроверсії та екстраверсії, що пояснювали куди переважно спрямована психічна енергія людини: назовні — до людей, подій і дій, або всередину — до власних переживань, роздумів і внутрішнього ритму.
Так інтроверсія й екстраверсія з’явилися як психологічні терміни, що описують різні способи взаємодії зі світом. Проте вони все ще розглядалися як протилежні типи. Людину наче потрібно було віднести або до категорії інтровертів, або до екстравертів. І хоча це був значний крок уперед порівняно з античними уявленнями про “соки”, згодом стало зрозуміло, що цей поділ не враховує всього різноманіття людських реакцій і досвіду.
Згодом стало зрозуміло, що старі уявлення про темперамент не дають відповіді на багато запитань. Тому в психології почали шукати більш точний і надійний спосіб описати риси особистості. Так з’явилася модель «Великої п’ятірки» (Big Five), створена психологами Полом Костою та Робертом МакКреєм на основі багаторічних досліджень у різних країнах.
То хто ж такі інтроверти сьогодні?
У моделі «Великої п’ятірки» немає поділу на екстравертів та інтровертів. Тепер розглядають не протилежні темпераменти, а шкалу екстраверсії, де в когось більші показники, а в когось менші. Ця шкала дає нам розуміння, як нервова система дитини реагує на світ: людей, події, шум, новизну, швидкість змін.
Якщо у дитини нижчий рівень екстраверсії – це означає, що її нервова система гостріше сприймає стимули та швидше ними насичується. Саме з цього і виростають ті особливості, які ми звикли називати інтровертними.
В повсякденному житті це виглядає так:
👉 Дитина входить у нове оточення повільніше, але на глибшому рівні. Інтровертна дитина рідко кидається знайомитися одразу. Вона дивиться, слухає, звикає до простору й людей, і лише потім долучається. Це спосіб адаптації, а не сором’язливість.
👉 Їй комфортніше в малих форматах. Один друг, одна розмова, невелика група — у такому середовищі дитина може бути відкритою, живою й емоційною, адже її нервова система не розрахована на постійний гомін і зміну контактів.
👉 Після контакту зі світом потребує павзи. Самостійна гра, читання, малювання підтримують внутрішню рівновагу. Хоч схоже, що дитина ізолюється, насправді вона відновлюється.
👉 Інтровертність не означає нелюбов до людей. Це означає інший ритм та інший спосіб розподілу енергії у взаємодії зі світом.
А що буде, якщо “розворушувати” дитину, схильну до інтроверсії?
Батьки, яким легко даються знайомства й активні події, іноді сприймають стриманість дитини як знак, що їй потрібно «трохи допомогти». Збоку це справді може виглядати так, ніби дитина просто не наважується зробити перший крок, але коли її починають активно “включати” у спілкування, нерідко відбувається зворотне:
👉 Дитина замовкає або “завмирає”
Після фрази “Ну давай, розкажи віршик!” дитина мовчить і опускає очі, хоча вдома вона робила це із задоволенням. Коли її втягують у взаємодію швидше, ніж вона готова, організм обирає найпростіший спосіб захисту і різко зменшує активність, адже всередині вона просто намагається впоратися з напруженням.
Приклад: Після фрази “Ну давай, розкажи віршик!” дитина мовчить і опускає очі, хоча вдома вона робила це із задоволенням.
👉 З’являється сильна потреба відійти або сховатися
Коли вимушене знайомство викликає надмірне навантаження, дитині хочеться знайти місце, де можна відновити контроль над ситуацією: побути поруч із батьками, відійти в куточок чи сісти осторонь.
Приклад: На дитячому святі дитина швидко шукає тихе місце біля стіни, коли інші активно грають.
👉 Соціальні ситуації починають асоціюватися зі стресом
Після кількох непростих для себе досвідів дитина починає заздалегідь зменшувати шанси опинитися там, де їй колись було важко.
Приклад: Дитина знає, що на гуртку її можуть одразу залучити у взаємодію в групі, тож за годину до заняття починаються фрази: «Може, сьогодні не підемо?» чи «У мене болить живіт». Не тому, що гурток не цікавий, просто мозок намагається уникнути ситуації, у якій було дискомфортно.
👉 З’являється недовіра до власних можливостей
Коли дитина раз за разом відчуває, що не встигає за темпом інших або «робить не так», у неї поступово формується відчуття, що з нею щось негаразд.
Приклад:
Після кількох ситуацій, де дитину підганяли фразами на кшталт «Чого ти такий повільний?» або «Подивись, як інші вже все зробили», вона починає відмовлятися від нових активностей зі словами: «У мене все одно не вийде».
Звідки тоді беруться труднощі із соціалізацією
Якщо інтроверсія це вроджена особливість нервової системи, що має свій темп, ритм і спосіб взаємодії зі світом, то труднощі соціалізації можуть з’являтися, як реакція на досвід, у якому дитина втратила відчуття безпеки або впевненості.
Найчастіше проблеми соціалізації з’являються тоді, коли:
- Дитина мала негативний досвід у групі. Насмішки, булінг, конфлікти або навіть одноразова ситуація, у якій вона почувалася приниженою, можуть надовго зіпсувати ставлення до однолітків.
- Темп середовища занадто високий. Якщо дитина повторно опинилась в умовах, де від неї чекали швидких реакцій і активності, вона могла почати сприймати групові ситуації як щось, де вона «не справляється».
- У дитини підвищена тривожність. Тоді навіть знайомі люди чи безпечні місця можуть запускати напругу.
- Дитина пережила стрес у родині чи школі. Зміна середовища, розлучення, хвороба, переїзд або складні стосунки з учителем часто впливають на здатність взаємодіяти.
- Очікування дорослих надто високі. Якщо дитину постійно “випихали” у взаємодію, порівнювали з іншими або соромили за мовчання, у неї формується переконання: “зі мною щось не так”.
Що варто робити батькам?
Якщо дитина має нижчий рівень екстраверсії, взаємодія з нею будується через прийняття її темпу. Такі діти потребують часу, щоб увійти в контакт, і це нормально. Їм важливо мати можливість спостерігати, підходити поступово, самим обирати момент включення.
У цьому випадку дорослій людині достатньо не заважати природному процесу та не підганяти, не виводити «на люди» без потреби, не робити з мовчання проблеми. За сприятливих умов інтровертна дитина соціалізується сама у власному ритмі.
Коли ж йдеться про труднощі соціалізації – підхід інший. Тут недостатньо просто «дати час» побути із собою. Важливо зрозуміти, що саме змінилося і чому для дитини та чи інша взаємодія стала важкою. Якщо вона почала уникати контактів, у яких раніше почувалася нормально – це сигнал бути уважнішими, ставити запитання, помічати де з’являється напруга, допомагати словами назвати те, що відбувається. У таких випадках дитині потрібна не тиша й дистанція, а м’яка, послідовна присутність дорослого. В деяких випадках найкращим варіантом буде звернутись до спеціаліста. Інколи навіть декілька занять із психологом допомагають дитині розв’язати її проблему.
