Здавалось би, що часи, коли дитину могли не пустити до вбиральні посеред уроку залишились у 90-х, разом із покараннями “в кутку” та переписуванням сторінки через неохайність. Проте уявіть наше здивування, коли у 2026 році ми знову чуємо історію, про те як дитина сходила під себе на уроці, тому що вчителю здалось, що дитина “перебільшує” і “до перерви не так багато часу залишилось”.
Вважаємо, що таких знущань з гідності людини не має бути в сучасному світі. Саме тому ми вже давно відмовились від правила “піднятої руки” і це стосується не тільки вбиральні, а й відповідей на уроці. Як це працює розповімо далі.
Піднята рука не про порядок, а про владу
Французький філософ Мішель Фуко ще у ХХ столітті детально описав, як у школах, лікарнях, армії та інших інституціях формується так звана дисципліна тіла. Після того, як у школах та інших закладах почали відмовлятись від публічних покарань, з’явились інші важелі контролю, що мали дисциплінувати. Наприклад: коли можна встати, коли дозволено рухатись, коли вийти у вбиральню, коли поїсти, все це регламентувалось правилами школи або вчителя. Нас теж так виховували і, здається, нічого страшного. Але це лише здається.
Коли дитину змушують питати дозвіл, щоб піти до вбиральні, то забирають одну з базових речей, які мають бути в кожної людини — владу над своїм тілом. У молодшій школі діти тільки вчаться розпізнавати сигнали свого тіла, помічати втому, напруження, бажання рухатись. Але, коли кожна потреба має отримати зовнішній дозвіл, увага дитини починає зсуватись із власних відчуттів на те, чи доречно це зараз і чи не створю я комусь незручності. А згодом ми можемо отримати дорослу людину, яка втратила контакт з власним тілом.
Ми в Dream School вважаємо, що контроль над тілом належить кожній дитині, і якщо вона хоче сходити до вбиральні, трошки порухатись або з’їсти яблуко, то ми не маємо права їй забороняти. Звісно, є певні правила, щоб не створювати хаос, але діти знають про ці правила і самі регулюють їх.
А як працюватиме навчання без піднятої руки
Може здатись, що це просто надзадача; організувати навчання, де немає жорсткого контролю, де діти відповідають не тому, що підняли руку, або їх викликали, а говорять по черзі, не перебиваючи. Здається, що як тільки відпустити контроль почнеться хаос. Але є принципи за яким можна побудувати навчання без викликання до дошки і вони направду працюють.
Принцип 1. Участь – це норма, а не привілей
За правилом піднятої руки, коли вчитель питає про те хто хоче відповісти, частіше вгору злітають одні й самі руки, а мовчуни так і відсиджуються, напружуючись і намагаються залишитись непоміченими. Щоб такого не було, участь в уроці беруть всі, по черзі долучаючись до обговорення.
📌Як організувати. Діти знають, що протягом уроку всі матимуть слово, вчителька залучає дітей по черзі, змінюючи порядок і стежачи, щоб не говорили постійно одні й ті самі. Такий підхід знімає конкуренцію та напругу.
Принцип 2. Передбачуваність має бути базою
Важливо, щоб діти піднятої руки не жили в постійній напрузі й не чекали моменту, коли їх раптово перевірять. Для цього урок має бути зрозумілим за логікою і правилами.
📌 Як організувати. Правила проговорюються наперед і не змінюються. Діти завжди знають, що участь у розмові не є обов’язковою, що можна попросити підказку або сказати, що поки не готові відповідати. Нікого не викликають зненацька, а сам формат обговорення завжди відбувається за однаковою, знайомою схемою.
Принцип 3. Час на подумати
Навіть коли дитина почувається в безпеці всім потрібен час, щоб сформулювати думку, особливо в молодшій школі.
📌 Як організувати. Після запитання вчителька закладає фіксовану паузу, коли діти можуть записати свої думки, порозмірковувати мовчки або коротко обговорити ідею в парі з сусідом.
Принцип 4. Не знати – це не соромно
Якщо дитина навчається в атмосфері, де незнання = сором, то буде рости в постійній тривозі та напрузі, або навпаки випадатиме з навчання. Тому важливо забезпечити простір де всі, навіть вчителька, можуть чогось не знати й не почуватись якимись “не такими”.
📌 Як організувати. Всі в класі домовляються про фрази, які дозволяють залишатися в розмові, навіть якщо немає впевненості у своїх знаннях: “мені треба ще трохи часу”, “можна підказку”, “я почну, але не впевнена”, “я думаю/мені здається”. Адже якщо ти не знаєш щось напевно, завжди можна сказати свою думку чи здогадку.
Принцип 5. Помилка – лиш початок розмови
Якщо ділити світ на правильно і неправильно, біле і чорне, то діти не навчаться використовувати помилки, як досвід.
📌 Як організувати. Запитання варто ставити так, щоб відповідь не була одразу повною або остаточною. Вчителька не зупиняє дитину, якщо та намагається намацати логіку, а переформульовує запитання, звужує його, просить пояснити, як дитина бачить цю тему і про що воно, або розказати детальніше про вже сказане. Неточна відповідь використовується як початок обговорення, до якого можуть долучитися інші діти.
Принцип 6. Порушення правил має наслідки
Без піднятої руки ще важливіше організувати процес так, щоб діти знали й виконували правила і домовленості. Тому вчитель/ка має чітко модерувати урок, не залишаючи прогалин.
📌 Як організувати. Якщо хтось перебиває або забирає слово, вчителька одразу зупиняє обговорення. Порушення варто проговорити вголос, без приниження та моралізаторства. Далі слово повертається дитині, яку перебили. Якщо ситуація повторюється, то порушник чи порушниця тимчасово втрачають можливість говорити та повертається в розмову після паузи. Так діти бачать, що правила не абстрактні, а реально і свобода слова завжди йде разом з відповідальністю.
Принцип 7. Не обов’язково відповідати вголос
Деякі діти люблять відповідати вголос, казати свої думки і висловлювати припущення, але є й ті, для яких це не найприємніший формат участі.
📌 Як організувати. Інколи достатньо, якщо дитина дасть коротку відповідь, вибере варіант, погодиться, чи заперечить, або повторить чужу думку своїми словами. Також, можна просто написати відповідь або свої думки і потім зачитати, чи попросити зачитати когось, навіть вчительку. Це дозволяє дітям брати участь в розмові з тою інтенсивністю, яка буде більш комфортна, без тиску і зберігаючи відчуття безпеки.
Виглядає гарно, та чи працює це на практиці?
Працює. У 2009 році група дослідників на чолі з Келлі Діксон провела дослідження у другому класі початкової школи під час уроків математики. Вчителька свідомо повністю відмовилась від правила піднятої руки і побудувала уроки як відкритий діалог, де діти могли долучатися до обговорення без попереднього дозволу.
Дослідження мало на меті зрозуміти, як змінюється мислення та взаємодія в класі, якщо відмовитись від класичних засобів контролю і регуляції простору. Вони зафіксували, що без піднятої руки діти довше залишались включеними в роботу, активніше реагували на ідеї одне одного, частіше пояснювали хід своїх міркувань і брали участь навіть тоді, коли не були впевнені у відповіді. Правильна відповідь перестала бути головною ціллю, а на перший план вийшло обговорення та розуміння матеріалу.
У Dream School ми також практикуємо відмову від піднятої руки, хоча поки не в усіх класах. Там, де цей підхід уже працює, ми бачимо менше напруги, залученості й живіший діалог між дітьми. Це процес, який потребує узгодженості та часу, тому перехід відбувається поступово. Але ми свідомо рухаємось у цьому напрямку і плануємо повну відмову від піднятої руки в майбутньому, бо віримо, що такий формат робить навчання не лише ефективнішим, а й більш людяним і безпечним для дітей.
