Виявляється вже існують місця, де виховують геніїв. В кінці минулого року українські діти презентували свої ідеї у сфері матеріалів і технологій на фіналі Всеукраїнського конкурсу MaterialTech StartUp, до фіналу якого увійшли 50 учнівських проєктів. Системи очищення води, медичні застосунки, дрони, новітні матеріали і все це вигадали та професійно презентували школярі. В якийсь момент ловиш себе на думці: ого, ці діти вже інженери та підприємці. Але де навчають таких маленьких генії?
Сьогодні ми поговоримо про так звані “освітні інкубатори” при школах – середовища, де будь-яка ідея перевіряється на практиці та реалізується, а не залишається лише теорією.
Що це за інкубатори і як саме вони працюють
Звісно, це не інкубатори у прямому сенсі цього слова. Йдеться про певні простори, де створене середовище для розвитку будь-яких ідей. Більше не треба теоретизувати “що було б, якби”, бо в таких інкубаторах усе перевіряється на практиці. Для того, щоб чіткіше уявити як це працює, розгляньмо такі інкубатори у різних країнах.
США запустили новий формат
У якийсь момент в MIT (Massachusetts Institute of Technology) просто зібрали в одному місці інструменти, до яких ніколи не підпускали звичайних людей: лазерні різаки, 3D-принтери, складну електроніку, станки, новітні матеріали а далі дозволили всім студентам користуватись ними, щоб спробувати реалізувати найсміливіші ідеї.
Виявилось, що людям цього страшенно бракувало. Студенти збігались з різних курсів і напрямків, аби перевіряли свої теорії та поєднували те, що на перший погляд не поєднувалось. Так із цього лабораторного бурління народився курс How to Make (Almost) Anything.
Далі все пішло поїхало. Люди з інших міст і країн почали надсилати запити, щоб зробити і в себе подібні лабораторії, які отримали назву makerspaces або буквально простори для творців. Так з університетської лабораторії виросла ціла мережа Fab Lab, що навчала людей працювати в таких лабораторіях. Трохи згодом освітяни зробили очевидний крок – принесли цей формат у школу та спробували працювати з підлітками.
Чудово те, що вся магія формату тримається на простій речі, якої ми в школі зазвичай не давали – доступ. До інструментів, до матеріалів, до права щось зібрати, розкрутити, спалити, перезібрати і не виправдовуватись, бо тут тебе не питають, чи в тебе точно вдасться, чи ти точно знаєш що робиш, а просто створюють умови, щоб ти спробував/ла.
Як наука підхоплює геніїв у Німеччині
У Німеччині інкубатори для майбутніх інженерів і науковиць з’явилися тому, що частина старшокласників переросла шкільну програму ще до випуску. Їм стало тісно, вони знудилися без складних та реалістичних задач.
У відповідь на це з’явилися учнівські дослідницькі центри Schülerforschungszentren, куди підлітки приходили зануритись у конкретну тему та розгорнути довготривале кропітке дослідження. Проєкти не мали чіткого дедлайну, тож мошли розгортатися місяцями, змінюватись в процесі, заходити у глухі кути і знову перезапускатись.
На відміну від makerspaces – це не простір для вільного експериментування, тут важливо брати відповідальність за складність проєкту і доводити його до завершення. Тому, зрештою, у таких центрах підлітки перестають гратися в майбутніх інженерів та науковиць і просто стають ними. Принаймні за способом мислення.
Нідерланди інкубатор вшили у систему
У Нідерландах вирішили не створювати окремі простори, а просто вшили логіку інкубатора прямо в освітню систему. Так з’явилася мережа регіональних STEM-хабів у партнерстві шкіл, бізнесу і технічних університетів у межах національної програми, яку координує Platform Bèta Techniek.
Тут не існує якогось чіткого моменту, коли дитина переходить у проєктну діяльність, бо вона в ній просто живе з самого початку. Група школярів може працювати над конкретною проблемою з реального світу, як от енергоефективність будівель та транспорту, новітні медичні технології, нові матеріали. І все це запити, що мають практичну цінність, а не звичні нам теорії про те, “що буде якщо потяг Б виїхав на пів години пізніше ніж потяг А, проте їде швидше”.
Під час роботи школярі контактують з університетами та науковцями, коли проєкт вперся в стіну або щось не сходиться і бракує даних. Також дітям надається доступ до лабораторій і обладнання, необхідного для завершення проєкту.
Компанії партнери STEM-хабів (інженерні фірми, технологічні стартапи, виробничі підприємства, енергетичні та медичні компанії) можуть зарубати ідею на самому початку або трохи її дошліфувати відповідно до потреб сучасності: чи буде цей проєкт корисним, чи він не надто дорогий для реалізації і чи можливо зробити його більш рентабельним, щоб отримати необхідну сертифікацію. У результаті школярі бачать, що їхня ідея не просто шкільна вправа, а дієва річ, яка буде корисною в реальному світі.
А що ж в Україні?
У 2024 році МОН разом із Фондом розвитку інновацій запустили мережу стартап-шкіл, інкубаторів та акселераторів при університетах і наукових установах. Тобто ідеї студентів і дослідників тепер не мають закінчуватись на кафедрі, в дипломній роботі або просто складатись у стіл. Для них створюють реальні можливості розвитку і реалізації: допомога менторів, доступ до лабораторій, консультації з бізнесом, допомога з фінансуванням.
Чи це вже працює? Мережа активно формується, університети підключаються, з’являються вже цікаві перші кейси. Але проєкт ще на стадії розгортання і масштабування, набирає обертів і поки відшліфовує правила та можливості.
А зі школами, поки що, нічого масштабного не відбувається. Є Мала академія наук, є STEM-простори, є конкурси та окремі школи, які запроваджують у себе схожі міні-інкубаторів. Але це окремі невеличкі острівці нових підходів, що далі мають поступово з’єднуватись між собою.
Ми ж віримо в майбутнє нашої освіти і сподіваємось, що вже найближчі 5 років подібні простори і підходи будуть не рідкісним явищем, а обов’язковою частиною освіти.
