«Смартфони руйнують психіку підлітків», «Instagram викликає депресію», «Технології крадуть дитинство» — такі заголовки часто з’являються у стрічках новин. Вони одразу чіпляють батьків: що робити, якщо гаджет у руках дитини справді стає причиною її тривог і суму?
Ми вирішили розібратися, чи справді телефони винні у зростанні депресій серед підлітків по всьому світу. Для цього звернулися до досліджень психологів та проєкту журналіста New York Times Матта Ріхтела, який увів навіть окремий термін — Generation Rumination (Покоління застряглих у роздумах). Результати виявилися значно цікавішими, ніж просте твердження, що «смартфон = депресія».
Чому зручно звинувачувати телефони та що показали дослідження під час пандемії
Наприкінці 2010-х років Центри з контролю та профілактики захворювань США (CDC) почали фіксувати тривожну тенденцію: дедалі більше підлітків повідомляли про депресивні симптоми. Особливо зросли показники серед дівчат — між 2009 та 2019 роками кількість тих, хто постійно відчуває «смуток і безнадію», зросла більш ніж на 60%. Це стало сигналом для дослідників і привернуло увагу медіа.
Але справжнім каталізатором публічної дискусії стала пандемія COVID-19. Школярі опинилися вдома, ізольовані від однолітків, і проводили рекордну кількість часу онлайн. Ідея, що саме телефони «ламають психіку», здавалася надто очевидною, щоб її ігнорувати. Політики й журналісти швидко підхопили цей сюжет, бо він простий і зрозумілий: смартфон = депресія.
Науковці ж вирішили, якщо телефони справді головний винуватець, то під час локдаунів ми мали б побачити чітке пропорційне зростання депресії разом зі збільшенням екранного часу.
🔹 Огляд досліджень на arXiv (2020).
Це був один із перших великих метааналізів, де вчені порівняли різні вибірки підлітків у різних країнах. Вони шукали кореляцію наскільки сильно кількість годин онлайн впливає на настрій, тривожність і депресивні симптоми. Результат здивував, адже ефект впливу “екранного часу” на психічне здоров’я виявився дуже малим. Настільки, що його можна порівняти з впливом на життя таких другорядних факторів, як-от дієтичні звички чи носіння окулярів. Інакше кажучи, смартфони не можуть бути головним поясненням підліткової депресії.
🔹 Дослідження студентів під час пандемії (Frontiers in Psychology, 2022).
Коли локдауни змусили молодь перейти у цифровий світ майже повністю, це створило унікальну можливість для спостереження. Учені відстежували, чи кількість годин зі смартфоном корелює з рівнем тривожності та депресії. Але чіткого зв’язку так і не знайшли. Виявилося, що головне не скільки часу, а як саме використовується гаджет. Ті, хто проводив час у спілкуванні з друзями або у творчих активностях, не демонстрували погіршення психічного стану. А ось «нескінченний скрол» без мети справді підсилював тривожність і відчуття порожнечі.
Generation Rumination: що насправді підриває психіку підлітків
У 2022 році журналіст New York Times Матт Ріхтел опублікував серію репортажів The Inner Pandemic, де детально розбирав кризу психічного здоров’я американських підлітків. Цей проєкт ліг в основу книги How We Grow Up, де він пропонує власне пояснення того, чому депресія й тривожність серед молоді зростають.
Ріхтел вводить новий термін Generation Rumination, що пояснювало ціле покоління, яке потерпає не стільки від гаджетів, скільки від поєднання біологічних, соціальних і культурних чинників:
- Ранній пубертат. Дівчата починають статеве дозрівання на кілька років раніше, ніж попередні покоління. Це означає, що вони довше перебувають у вразливому стані, коли тіло вже змінилося, а емоційна регуляція ще не встигає за ним.
- Соціальний тиск. Підлітки зіштовхуються з високими очікуваннями: встигати в навчанні, виглядати «ідеально», бути соціально активними. Цей тиск не зникне, навіть якщо прибрати телефони.
- Румінації. Головний ворог підлітків не TikTok чи Instagram, а постійне «прокручування» власних думок: «я недостатньо гарний», «я відстаю від інших», «я не справляюся». Смартфон може лише підсилити ці думки, але вони існують незалежно від нього.
- Культурна зміна. Якщо раніше підлітки випробовували себе у фізичних викликах (спорт, подорожі, навіть ризиковані пригоди), то сьогодні простір випробувань зсунувся у психологічну площину. Тому й травми стають радше емоційними, ніж тілесними.
Ріхтел не заперечує, що надмірний час у соцмережах може шкодити. Але він відмовляється від простого пояснення «екран = депресія». У книзі він наводить приклади того, що зв’язок між екранним часом і психічними проблемами слабкий, а в різних країнах навіть суперечливий. Наприклад, у Південній Кореї, де рівень використання смартфонів серед молоді дуже високий, рівень депресії не зріс так радикально, як у США.
Тож він робить висновок, що справжній виклик не телефони, а вразливість самого періоду підлітковості, який нині став довшим і складнішим. Смартфони лише підсвічують ці проблеми, даючи більше площини для її прояву.
Цей підхід відрізняється від тривожних книжок на кшталт iGen Джин Твенджі чи The Anxious Generation Джонатана Гайдта. Там телефони подаються як майже головний «руйнівник» психіки підлітків. Ріхтел натомість вважає, що борючись лише з екранами, ми промахуємося повз головну ціль.
Важливі основи психічного здоров’я
Розмови про «шкідливі смартфони» часто зводять усе до простих заборон. Але психічне здоров’я підлітків визначають умови, у яких дитина дорослішає. І є три наріжні камені, про які варто пам’ятати батькам:
- Якісні стосунки.
Діти найбільше потребують відчуття безпеки й довіри. Якщо є контакт із батьками та хоча б кілька близьких друзів, то жодні тривоги не перетворюються на катастрофу. - Баланс між онлайн і офлайн.
Завдання дорослих звертати увагу на якість цифрового досвіду дитини, чим вона цікавиться, що їй подобається в онлайні. І водночас пропонувати достатньо цікавих офлайн-альтернатив: спорт, гуртки, спільні сімейні заняття. Коли дитина має вибір і відчуває, що «реальність» теж може бути наповненою та цікавою, смартфон перестає бути єдиним притулком від нудьги чи стресу. - Усвідомлення й саморегуляція.
Найбільшим доступним ресурсом буде навчити дитину помічати власний стан. Чи справді після TikTok стає веселіше, чи радше тривожніше? Чи допомагає гра розслабитись, чи навпаки виснажує? Це прості питання, які формують критичність і захищають від залежних сценаріїв.
📌 Смартфон сам по собі не створює проблем, але він може підсилювати вже існуючі вразливості підлітка. Один із найпоширеніших механізмів такого впливу — страх щось пропустити (FOMO). Про те, як він формує тривожність і що можуть зробити батьки, ми докладно розповіли у статті «FOMO у підлітків — як страх щось пропустити впливає на психіку та що можуть зробити батьки».
