Ще давні філософи знали: запитання іноді важливіші за відповіді. Сократ навчав не через лекції, а через діалог. Але не той, у якому один говорить, а інший слухає. Він ставив запитання і коли учень намагався відповісти, одне питання народжувало інше.
Сьогодні ця ідея повертається і має навіть свою назву — Inquiry-Based Learning, або навчання через дослідження. Його обирають сучасні школи по всьому світу, а саме ті, які хочуть дати дітям не лише знання, але й інтерес до пізнання.
Як народився підхід навчання через запитання
У 1960-х роках американські педагоги й психологи почали переосмислювати традиційні методи. Вони бачили, що підхід «вчитель говорить — учень слухає» більше не працює. Щоб діти справді розуміли матеріал, їм потрібна активна участь.
Так і виникла ідея нового способу навчання, у якому в центрі не пояснення теми, а запитання. Саме вони запускають мислення, спонукають до пошуку, розмови, відкриттів. Дитина в такому середовищі не реципієнт, а дослідник: вона формулює гіпотези, перевіряє ідеї, аналізує, робить висновки.
Цей підхід швидко вийшов за межі природничих наук. Сьогодні його використовують у програмах IB (International Baccalaureate), STEM-центрах, проєктному навчанні й просто там, де хочуть, щоб діти вчили не тільки “що”, а й “чому” та “як”.
Як це може виглядати у класі?
🔹 Старт — з гачка
Замість “сьогодні ми вивчаємо…” коротка історія, проблема або несподіване запитання. Наприклад: “Що буде, якщо в країні скасують усі правила дорожнього руху?” Це не контрольне питання, а провокація, що запускає мислення.
🔹 Далі — вибух питань від дітей
Учні обговорюють: що може статися? Чому так? І з цього починають формулювати свої запитання. Наприклад: “Які правила справді впливають на безпеку?”, “Чи бувають країни без дорожніх знаків?”, “Чому люди порушують правила?”. Усе це матеріал для дослідження і саме діти вирішують, куди копати далі.
🔹 Дослідження — спільне або індивідуальне
Це може бути пошук інформації, аналіз тексту, опитування, розв’язування задачі, перегляд документального відео або навіть міні-експеримент. Важливо не дати готову відповідь, а створити ситуацію, де учень/учениця самостійно її знайде.
🔹 Обговорення та дискусія
Діти презентують свої ідеї, слухають одне одного, обґрунтовують думки, ставлять уточнюючі запитання. Тут немає правильних або неправильних відповідей, є лиш хід думки, який можна досліджувати разом.
🔹 Висновки і нові запитання
На завершення діти повертаються до стартового питання і формують, що нового дізналися. А часто і що хочуть дізнатися далі, бо головне у цьому підході — цікавість і смак до пошуку.
Такий підхід не тільки активізує мозок, а й повертає відчуття сенсу: “Навіщо я це вчу?” — “Бо я сам/сама це запитав/ла. І тепер шукаю відповідь.”
Іноді це може мати хаотичний вигляд, але насправді – це чітко зрежисований процес, у якому дитина активна, включена і мислить. Жодних EdTech-платформ не потрібно, але якщо дуже хочеться — то і технології можна залучити. Наприклад, як це зробили в Стенфорді, створивши платформу SMILE.
SMILE: коли технології вмикають мислення
У Стенфорді теж шукали відповідь на важливе питання: як зробити уроки такими, щоб діти самі хотіли дізнатись щось і шукали відповіді? Так народився проєкт SMILE (Stanford Mobile Inquiry-based Learning Environment). Це не чергова платформа з тестами та задачками на логіку, а навпаки. Тут жодних правильних варіантів у стилі А, Б, В чи Г. У центрі платформи запитання, які створюють самі діти.
Як це працює:
🔸 учень/учениця формулює запитання до теми уроку (на смартфоні або планшеті);
🔸 надсилає його всьому класу;
🔸 однокласники намагаються дати відповідь;
🔸 а потім голосують, яке з питань найцікавіше, найбільш провокативне або найсмішніше.
Усе відбувається через інтуїтивно зрозумілий застосунок. Але головне не дизайн, а процес: дитина не просто вчить, а творить навчання. SMILE випробували з дітьми 4–5 класів у звичайній американській школі. І ось що показало дослідження:
🔹 у середньому кожна дитина створила 8 запитань за тему, від простих до складних і аналітичних;
🔹 діти охоче читали питання одне одного й порівнювали ідеї;
🔹 87 % учасників сказали, що такий урок “набагато цікавіший”;
🔹 вчитель отримав несподіваний бонус — міг побачити, як мислить кожен учень/учениця і де справді варто допомогти.
А що найважливіше – діти відчули, що їхні думки важливі, що не треба “вгадувати, яку відповідь хотів почути вчитель”, бо, виявляється, твоє питання не менш цінне за будь-яку правильну відповідь.
Сучасні українські школи теж починають змінювати підхід. Десь – це окремі завдання, десь — формат уроку, а десь — вже цілі курси, побудовані навколо дитячої допитливості.
У Dream School ми давно практикуємо елементи Inquiry-Based Learning і вчимося не лише засвоювати знання, а й знаходити сенси. Іноді для цього достатньо простої історії, такої, що відкриває дітям цілий всесвіт усередині себе. 👉 Як історії допомагають дітям пізнавати себе — читайте у статті: День книги – як дитячі книжки допомагають пізнати себе і світ!
