Освіта завжди відчуває те, що відбувається навколо. Війна, евакуації, втрата дому, звичок, близьких — усе це, на жаль, стало нашими буднями. І сьогодні вчителі дедалі частіше бачать не просто «неуважних» учнів, а дітей, які живуть із постійним напруженням. Вони можуть сидіти за партою, усміхатися, відповідати на уроці і водночас здригатись від гучного звуку та шукати очима безпечне місце.
Саме тому школа має змінитись та стати простором відновлення довіри, яку треба відбудовувати крок за кроком, середовищем, у якому дитина спершу заспокоює тіло, а вже потім відкриває зошит. А вчитель тут стає тим, хто може допомогти знову відчути стабільність.
Це і є травма-інформований підхід в освіті — школа, у якій дитина може не лише навчитися множити числа, а й поступово зібрати себе докупи після того, як світ розсипався на шматки.
Як з’явився травма-інформований підхід
У 1990-х роках група американських дослідників із Центрів контролю захворювань (CDC) разом із медичною компанією Kaiser Permanente провела масштабне дослідження Adverse Childhood Experiences (ACEs) або «несприятливих подій дитинства». У ньому взяли участь понад сімнадцять тисяч дорослих, яких запитували про їхній дитячий досвід: насильство, втрату, залежність у родині, занедбаність, хворобу когось із близьких чи тривале відчуття небезпеки.
Результати стали холодним душем для всієї системи охорони здоров’я. Виявилося, що понад половина учасників (52 %) мали принаймні один тип несприятливого (з перелічених вище) досвіду, а 6 % — чотири й більше. І що більше таких подій траплялося в дитинстві, то сильніше зростав ризик серцевих хвороб, депресії, залежностей, тривожних розладів і навіть передчасної смерті. Науковці зробили висновок, що травма не зникає коли дитина дорослішає, а залишається в тілі, нервовій системі, в тому, як людина сприймає світ.
Звідси народилась думка: якщо травма здатна так глибоко впливати на здоров’я – то вона може так само негативно впливати й на навчання.
Як педагогіка підхопила цю ідею
Тож у 2000-х роках ця медична логіка поступово проникла в освіту. Педагоги, шкільні психологи й соціальні працівники почали ставити те саме запитання, що колись поставили лікарі: а що, якщо дитина не «важка», а просто живе у стані постійного стресу?
Так з’явився термін trauma-informed schools — школи, які враховують, як досвід травми впливає на поведінку, навчання й здатність до концентрації. Спочатку це були окремі проєкти у США, Канаді та Австралії, але поступово вони переросли в цілі програми підготовки педагогів і підтримки шкільних колективів.
У 2014 році американське агентство з питань психічного здоров’я SAMHSA (Substance Abuse and Mental Health Services Administration) опублікувало документ, який став основою травмоінформованого підходу у світі. У ньому визначено шість ключових принципів: безпека, довіра і прозорість, взаємна підтримка, співпраця, голос і вибір, культурна та гендерна чутливість.
Відтоді ці принципи стали своєрідною картою, за якою школи будують свої практики — не лише для «складних» дітей, а для всіх, хто приходить до класу зі своїм досвідом і своєю історією.
Як підхід змінив школу
Систематичний огляд Maynard, Farina, Dell & Kelly (2019), який охопив майже три десятки емпіричних досліджень у США, Канаді, Австралії та Великій Британії, показав, що змінює все і значно — від поведінки до атмосфери у коридорах:
- Після впровадження травма-інформованих практик більшість шкіл повідомили про зниження кількості відсторонень, конфліктів і проявів агресії. Діти, які раніше відсторонювались від дорослих або реагували агресивно, почали шукати допомоги, бо вперше відчули, що їх слухають, а не засуджують.
- Вчителі описували відчуття спокійнішої, доброзичливішої атмосфери. Учні стали активніше брати участь в групових завданнях, а спілкування між педагогами й дітьми поступово втратило напруження. Навіть ті, хто не мав травматичного досвіду, відчули користь, бо навчання в атмосфері довіри виявилося продуктивнішим для всіх.
- У багатьох дослідженнях учителі говорили, що самі стали спокійнішими й уважнішими. Травма-інформований підхід дав їм інструменти не лише для підтримки учнів, а й для власного професійного відновлення.
Як працює травма-інформований підхід у класі: п’ять кроків для вчителя
Основа травма-інформованої педагогіки — не діагностика, а спостереження, співчуття й гнучкість. Вчителю не потрібно знати, яку саме травму пережила дитина. Його завдання — створити простір, де не треба боятися помилитись або бути «неідеальним».
💛 Створіть передбачуваність. Діти, які живуть у тривозі, особливо чутливі до раптових змін. Ритуали початку та завершення уроку, сталі правила та фіксовані домовленості допомагають їм відчути ґрунт під ногами. Навіть просте попередження — «сьогодні буде контрольна, але ми почнемо з розминки» може зняти напругу.
💛 Реагуйте, а не карайте. Травмована дитина часто реагує не «на вас», а на відчуття небезпеки. Коли вона підвищує голос чи раптом відмовляється працювати, це не виклик, а спроба повернути контроль. Замість «чому ти так поводишся?» спробуйте: «Що тобі зараз допоможе заспокоїтись?» або «Хочеш, я дам тобі кілька хвилин, щоб зібратися?». Такі фрази активують не страх, а довіру.
💛 Давайте вибір навіть у дрібницях. Мозок після травми особливо чутливий до втрати контролю. Тому маленькі вибори (сісти ближче чи далі, відповісти зараз чи пізніше) відновлюють відчуття власної сили. Це підвищує залученість і зменшує випадки «вибухової» поведінки.
💛 Підтримуйте регуляцію через тіло. Коли емоції «зашкалюють», логічні аргументи не діють. Краще дати дитині можливість заспокоїти тіло: коротка прогулянка, вода, кілька глибоких вдихів, постукування по тілу, щоб зняти напруження або сенсорна іграшка. Важливо не виганяти з класу, а запропонувати трохи походити та повернутися тоді, коли дитина готова.
💛 Шукайте «острівці компетентності». Психолог Роберт Брукс назвав “islands of competence” сфери, де дитина може відчути себе успішною. Коли хтось регулярно чує «знову запізнився», важливо бодай іноді почути: «Дякую, що допоміг зібрати роботи»,
«Ти сьогодні перша здогадалася, як це розв’язати». Такі дрібниці створюють відчуття належності, а це фундамент безпеки.
І найголовніше
Травма-інформований учитель не ставить діагнози й не «рятує», він просто тримає стабільність, коли дитина тимчасово її втратила. Саме з цього починається довіра: спочатку до вчителя, потім до школи, а згодом і до світу.
У Dream School ми хочемо, щоб так було в кожній школі, щоб діти могли не лише вчитися, а й поступово зцілюватися від досвіду, який не обрали. Щоб поруч із рівняннями, текстами й формулами з’являлося ще одне не менш важливе завдання — навчитися знову довіряти.
