Сьогодні українські школи змагаються за учнів активніше, ніж будь-коли. Запускають соцмережі, оновлюють сайти, проводять дні відкритих дверей і вигадують власні «фішки». Це виглядає як позитивний рух, але для багатьох батьків додає запитань: де справді якісне навчання, а де — просто вдалий маркетинг?
У цій статті ми розберемо, що саме запустило цей «батл за дітей». Як конкуренція впливає на якість освіти та які наслідки це має для українських родин.
Чому школи конкурують за учнів?
Сьогодні ми подивимось на 4 основних причини, які переплітаються між собою, та спонукають школи до активних дій.
Демографічна яма + війна
Як би це не звучало банально, проте перша причина конкуренції демографічна: дітей об’єктивно стає менше.
- За даними аналітичного центру Cedos, який досліджує освіту, міграцію та соціальну політику в Україні, картина виглядає невесело: українських школярів стає все менше вже понад два десятиліття. Якщо на початку 90-х у школах навчалися понад сім мільйонів дітей, то у 2013-му — трохи більше ніж чотири. Шкіл за цей час закрили значно менше, тому середній заклад буквально «всихає»: замість трьохсот учнів, двісті із хвостиком.
- На це накладається хвиля падіння народжуваності у 2010-х, а особливо після 2014 року. За даними Держстату, саме після 2014-го народжуваність почала різко зменшуватися. А з 2022 року Україна фіксує історичні мінімуми, що пов’язано з повномасштабною війною, міграцією молодих сімей, економічною нестабільністю та безпековими ризиками.
- Свіжі дані Держстату показують, що на початок 2024-2025 навчального року в українських школах вчаться 3,74 млн учнів, а середній заклад має близько 305 дітей. Здається, що дітей «побільшало», але це хибне враження, бо за останнє десятиліття громади масово об’єднували або закривали малокомплектні школи. Тож дітей у школі в середньому більше, тільки внаслідок того, що самих шкіл стало значно менше.
Нова фінансова логіка
Україна поступово перейшла до моделі, у якій держава фінансує не сам факт існування школи, а кількість дітей, які в ній реально навчаються. Тому якщо дітей у школі стає менше, вона автоматично отримує менше грошей на зарплати вчителям. З 2025 року держава взагалі перестала фінансувати школи (окрім початкових), де менше ніж 45 учнів. А з 2026 року припинять фінансування шкіл, де менше ніж 60 дітей. У такій логіці кожна дитина для школи стає одиницею фінансування, тож адміністрації вимушено починають боротися за наповнюваність, бо інакше школа ризикує втратити частину ставок або навіть взагалі державне фінансування.
Приватні та профільні школи: з’явилися нові гравці
За останнє десятиліття конкуренція посилилась ще й тому, що в містах з’явилося більше альтернатив державній школі. Приватний сектор помітно виріс: порівняно з 2014 роком, у 2023-2024 навчальному році в Україні вже працюють 454 приватні школи, що приблизно у 2,7 раза більше. В результаті міська школа більше не змагається лише з сусідньою школою через дорогу, вона змагається з приватними альтернативами, з сильними профільними ліцеями, зі школами, які пропонують медіакласи, STEM-напрям або посилену англійську.
Очікування батьків і «ринок якості освіти»
Ще один чинник, який підсилює конкуренцію між школами — зміна очікувань батьків і ця зміна небезпідставна. За даними міжнародного дослідження OECD PISA-2018 в Україні фіксується великий розрив у навчальних результатах між школами. Це означає, що діти в різних закладах отримують дуже нерівні можливості для навчання.
У таблицях PISA видно, що українські діти часто навчаються в «однорідних» школах, тобто, коли майже всі учні сильні, або навпаки переважають ті, хто потребує додаткової підтримки. Такі відмінності між школами суттєво впливають на середній освітній результат, тому не дивно, що батьки сьогодні придивляються до шкіл набагато уважніше, адже розуміють, що те у яку школу потрапить дитина, визначає частину її майбутніх можливостей.
Наслідки конкуренції: плюси й пастки
Конкуренція звучить непогано, особливо коли на неї дивитись очима великого міста, де поруч кілька шкіл, є приватні опції, сильні ліцеї і в батьків справді з’являється вибір. Але коли ми говоримо не про окремі школи, а про систему в цілому – картина стає складнішою.
Плюси: конкуренція рухає частину шкіл вперед
Там, де є конкуренція, з’являються і стимули. Школа, яка хоче втримати учнів, починає більше інвестувати у зміст навчання:
- підсилює окремі предмети або вводить профілі;
- шукає сучасні формати: проєкти, міжпредметні модулі, роботу з реальними кейсами;
- залучає тренерів і сприяє розвитку вчителів;
- вибудовує здорову комунікацію з батьківською спільнотою;
- робить освітній процес видимим і зрозумілим.
Для частини сімей це справді чудова можливість обирати не лише школу, що «ближче до дому», а школу, яка відповідає цінностям родини, рівню знань та темпераменту дитини. У цьому сенсі конкуренція відкриває двері до більш різноманітної освіти і для частини дітей це працює дуже добре.
Мінуси: конкуренція завжди підсилює нерівність
Але конкуренція не створює якість, вона її перерозподіляє. Коли більш спроможні батьки обирають «сильні» школи, ці школи отримують:
- більше учнів;
- більше бюджету;
- кращі можливості для набору кадрів;
- більше простору для розвитку.
У школах, які не витримують конкуренції, зменшення кількості учнів автоматично означає менший бюджет і складність утримувати повний педагогічний склад. Але головна проблема навіть не в цих втратах, а в тому, що школа перестає мати ресурс для розвитку, не може оновлювати програми, підтримувати вчителів, залучати фахівців чи створювати комфортне середовище.
Куди це веде систему
Конкуренція може створювати якіснішу освіту і сильні школи, але рідко створює рівну систему. А саме рівність можливостей дозволяє країні показувати високі результати в PISA (міжнародне тестування підлітків, що оцінює реальні навички з читання, математики та науки) і вирівнювати старт для всіх дітей, незалежно від місця проживання.
Україні доведеться відповісти на кілька непростих запитань:
— як зберегти школам стимул розвиватися, не обвалюючи слабші заклади;
— як гарантувати дитині в маленькій громаді такі ж можливості, як і дитині в мегаполісі;
— як поєднати здорову конкуренцію з базовою гарантією якості для кожної родини.
Єдиного рецепту тут немає. Але зрозуміло, що конкуренція в освіті має сенс лише тоді, коли вона працює не проти когось, а заради всіх дітей. І сьогодні важливіше не те, які школи переможуть у «батлі за учнів», а в тому, чи зможе система в цілому залишатися місцем, де кожна дитина отримує реальний шанс на успішність.
