Ще два типи мамів, які можуть травмувати, навіть, маючи найкращі наміри. Ми вже писали, що всі рани особливо кричущі, коли йдеться про маму: людину, яка виховувала, любила, дбала. А потім, коли ти виростаєш, раптом виявляється, що поруч із тією любов’ю залишився ще один невидимий багаж: страх помилятись, нездатність розпізнавати свої емоції, постійне бажання бути «зручною людиною».
У першій частині ми розповіли про контролюючу маму та відсторонену. Сьогодні познайомимось ще з двома непростими образами: ідеалізованою та слабкою. Вони не менш складні й, на жаль, не менш поширені. Усі приклади – це частина типології, яку описує американський психотерапевт Генрі Клауд у книзі «Фактор матері». А чи бувають “нормальні” мами? Подивимось.
Ідеалізована мати: завжди права, завжди красива, завжди трохи недосяжна
Це мама, яка завжди старалась бути найкращою. Для дитини, для інших, для себе. Вона багато вкладає, багато дає і звісно ж багато очікує. Часто вона справді чудова: усміхнена, натхненна, активна, успішна, але поруч із нею важко бути звичайною людиною, особливо, коли ти просто дитина. Бо ідеальна мама — це не про «бути поруч», а про «бути гідним прикладом» і вимагати того ж від дитини.
Як це виглядає?
👉 Вона щиро захоплюється дитиною, але лише коли та досягає чогось значущого;
👉 Повторює, що треба «тримати планку» і в оцінках, і в поведінці, і в емоціях;
👉 Не приймає слабкості, бо вважає, що це риса характеру, яку треба подолати;
👉 Замість сварок — тиша й розчарування. Але ця тиша ріже сильніше, ніж крик;
👉 Вона світла та натхненна, але поруч із нею дитина вчиться не бути собою, а справляти хороше враження.
Який слід залишає ідеалізована мама
Дитина виростає з думкою: щоб тебе любили, треба бути зручною, успішною, відповідною. Злитися — це зруйнувати стосунки, плакати — це обтяжувати. А якщо щось болить — краще посміхнутися і сказати «усе ок», ніж турбувати оточення.
У дорослому віці це часто переростає в:
- страх показати себе справжньою/справжнім, раптом не приймуть;
- перебільшена емоційна театральність або навпаки емоційна стерильність;
- перфекціонізм, який знищує все навколо: себе, стосунки, задоволення;
- надмірна залежність від оцінки ззовні, бо внутрішня самоцінність так і не сформувалась.
Це ті дорослі, які багато досягають, але не відчувають задоволення і не розуміють, чому знову й знову стикаються з вигорянням. Бо всередині них все ще є дитина, яка вірить, що любов треба заслужити, інакше — ніяк.
Слабка мати: «Я не впораюсь без тебе»
Це мама, яка сама потребує мами. Вона любить щиро, сильно, а іноді навіть болісно. Вона емоційна, часто вразлива, іноді непередбачувана і хоче, щоб дитина була поруч. Завжди. Бо коли дитина поруч, так спокійніше. Слабка мама не завжди усвідомлює, як сильно вона опирається на дитину. Її часто штормить і в цьому штормі дитина мимоволі стає… рятівником, іноді цілителем, а іноді — дорослим.
Як це виглядає?
👉 Вона розповідає про свої проблеми дуже багато;
👉 Може плакати й жалітись, коли дитина йде до подруги/друга;
👉 Часто каже: «Ти — моє все»;
👉 Має труднощі з особистими кордонами: «Чому ти мені не розказала? Я ж твоя мама!» (навіть коли це стосується дуже особистих речей);
👉 Їй важко витримувати дитячу злість, критику, відсторонення. Бо їй і так важко.
Це мама, яка не витримує відокремлення, не може бути наодинці, тож дитина мусить бути поруч, як фізично, так і емоційно.
Який слід залишає слабка мама
У такої дитини зникає право бути просто дитиною, бо вона вимушена постійно підлаштовуватися під мамин стан. Тому стає обережною, мовчазною, «зручною». Або навпаки — перетворюється на маму для мами: втішає, підтримує, «не засмучує».
У дорослому віці це часто:
- злиття з партнером або повне уникання близькості;
- постійне відчуття провини, навіть без причини;
- страх бути егоїстом, навіть коли просто хочеться побути на самоті;
- виснаження, бо все життя ти був/ла тією, хто підтримує.
Такі люди часто стають дуже турботливими, але самі не знають, як приймати турботу, бо звикли бути тими, хто рятує і не знають, як бути тими, кого можна нести на руках.
То чи буває “нормальна” мама?
Ідеальних матерів не буває і не мусить бути. Ми всі — люди, зі своїм минулим, досвідом, втомою, любов’ю, страхами. І кожна мама, навіть найтурботливіша, іноді буває контролюючою, часом відстороненою, інколи надто вимогливою, а буває, їй самій хочеться на ручки, щоб хтось інший вирішив усі проблеми.
Ми зібрали ці чотири типи не для того, щоб когось засудити, а щоб краще зрозуміти себе, як дітей і звісно ж, як батьків, бо знання – це перший крок до свободи та змін. І якщо вже уявити умовно «нормальну маму», то вона, мабуть, мала б такі риси:
👉 вміє тримати баланс між присутністю та свободою;
👉 визнає свої помилки й не боїться говорити «вибач»;
👉 не чекає, що дитина буде ідеальною, проте хоче, щоб дитина була собою;
👉 не боїться дитячих емоцій, а приймає та супроводжує їх;
👉 сама росте, разом із дитиною.
Все це не про досконалість, а про зв’язок, теплий простір, де можна бути справжнім. І якщо ви вже дорослі й досі носите в собі внутрішню дитину, що потребує любові та прийняття — то, можливо, настав час стати для неї тією самою «хорошою мамою». Бо зараз у вас є вибір💛
