Що відбувається з дитиною, яка в один момент опинилася в іншій країні, серед чужої мови, без друзів і звичного життя? Війна змусила сотні тисяч українських сімей виїхати, і тепер діти зростають між двома світами: рідним, який залишився десь далеко, і новим, у якому потрібно жити, вчитися й адаптуватися. Але чи можна звикнути до нового, не втративши частину себе?
Мова, культура, спільнота — усе це формує нашу ідентичність. Для дитини, яка вимушено живе за кордоном, ці частини можуть здаватися розмитими. Дім тепер — це не квартира в Києві, Львові чи Харкові, а тимчасове житло у Варшаві, Берліні чи Вільнюсі. Українська мова залишається лише у спілкуванні з рідними, а у школі або на вулиці доводиться говорити зовсім іншою.
Саме тому 28 січня у Вільнюсі відкрили нове приміщення для старшої школи МУШ (Міжнародна Українська Школа) та Школу Мистецтв. Чому це важлива подія, розберемось далі.
Школа, що зшиває два світи
Коли сім’ї переїжджають через війну, ніхто не знає, наскільки це надовго. Хтось уже будує нове життя за кордоном, а хтось чекає моменту повернення. Але якщо школа не дає дитині освіти, яку вона зможе продовжити в Україні, вибір зникає.
Міжнародна українська школа (МУШ) допомагає дітям втримати баланс. Вони живуть у новій країні, інтегруючись в суспільство, та водночас залишають собі шлях назад додому — до своєї мови, культури, історії.
Ще у 2022 році МУШ у Литві починалася з одного класу, кількох парт і вчителів, які робили все можливе, щоб діти не випадали з навчального процесу. За два роки школа розрослася, отримала підтримку, відкрила нові відділення в різних містах і тепер має повноцінну систему освіти. Сьогодні навчання доступне у Вільнюсі, Каунасі, Клайпеді, Шяуляї та Панявежісі.
Навіщо закордоном відкривати українські школи?
📌 Діти можуть повернутися. Атестат українського зразка дозволяє без проблем продовжити навчання в Україні, або вступити до університету на рівних умовах із тими, хто не виїжджав.
📌 Адаптація, а не ізоляція. Школа допомагає вивчити мову країни, де дитина зараз живе, інтегруватися в суспільство, але без втрати зв’язку з рідною культурою.
📌 Спільнота, яка розуміє. В українській школі за кордоном не треба пояснювати, чому для нас так важливе це 24 серпня або чому війна — це не «конфлікт». Це середовище, де не треба виправдовувати свою ідентичність.
📌 Знання, які знадобляться всюди. Українська освіта дає широкий фундамент знань, що дозволяє дітям бути конкурентними не лише в Україні, а й у європейських країнах.
У світі, де невідомо, що буде завтра, МУШ залишає можливість вибору. Бо дитинство — не той час, коли потрібно вирішувати раз і назавжди, де будувати майбутнє.
Коріння – то важливо і не тільки на словах
Дитина, яка росте за кордоном, швидко звикає до нових умов. Вона вчить іншу мову, святкує місцеві свята, приймає новий стиль життя. Але що довше вона живе без контакту з українською культурою, то більше віддаляється від своїх коренів. Відчуття приналежності слабшає, а разом із ним зникає частина особистої ідентичності.
Національна ідентичність є ключовою для формування здорової особистості. Це не просто питання традицій або символіки, а фундаментальна частина самосприйняття дитини.
Як національна ідентичність впливає на психологічний добробут?
Ідентичність – це не щось вроджене, вона формується поступово, через соціальні контакти, культуру та освіту. Коли дитина росте у двох світах: в родині, що говорить українською, та в суспільстві, що функціонує іншою мовою – їй потрібні точки опори.
📌 Мова як фундамент особистості
Дослідження ідентичності підтверджують, що рідна мова – це не просто спосіб спілкування. Вона впливає на спосіб мислення, структуру сприйняття світу та навіть формування емоцій. Якщо дитина перестає нею користуватися, її зв’язок із культурою слабшає. Вона може почати відчувати себе чужою і серед місцевих, і серед своїх.
📌 Приналежність до спільноти знижує рівень стресу
Психологічні дослідження показують, що діти, які мають можливість підтримувати свою національну ідентичність, менше схильні до соціальної ізоляції. Вони легше адаптуються, рідше відчувають самотність і мають вищий рівень самооцінки.
📌 Культурний зв’язок як інструмент адаптації
Збереження національної ідентичності не означає закритість від світу. Навпаки, діти, які мають міцне культурне коріння, краще інтегруються у нове суспільство. Вони не намагаються «загубитися» у чужій культурі, а розширюють власну, знаходячи баланс між двома світами.
Важлива частина тебе
Національна ідентичність – це не те, що можна зберегти автоматично, це те, що потрібно підживлювати. Якщо цього не робити, вона поступово розмивається. Дитина звикає до нового середовища, мова рідше звучить вдома, українські традиції стають спогадом, а не частиною життя. І одного дня може прозвучати питання: «А навіщо мені це все?»
Але правда в тому, що коріння – це наша точка опори, те, що допомагає дитині почуватися впевнено, не губитися в новому середовищі, знати, що вона має свою історію, свою культуру, своїх людей.
Батьки, які підтримують зв’язок із рідною мовою, не тільки зберігають сімейну традицію – вони дають своїм дітям міцний внутрішній стрижень. Ті, хто сьогодні ходять в українські школи за кордоном, завтра зможуть обирати: залишитися в новій країні чи повернутися додому. Бо у них буде знання, досвід, але головне – розуміння того, ким вони є.
Очевидно, це складно – виховувати дитину між двома світами. Але у вас точно вистачить сил. Бо ви вже робите все можливе, щоб цей світ був для них стабільним. А стабільність починається з простих речей: рідного слова, спільних історій і відчуття дому, де б він не був.