“А медаль буде?” — більше ні. І це не трагедія, а крок вперед. У 2024 році в Україні востаннє вручили золоті та срібні медалі випускникам шкіл. З 2025-го — жодних блискучих кругляшків на стрічці. Рішення вже офіційне, тож цього року випускниці й випускники підуть зі школи без вантажу на шиї. Але чи справді ми щось втратили після скасування шкільних медалей?
Бо можливо, настав час чесно визнати: медалі давно перестали бути справжньою нагородою. І якщо ми хочемо змін у школі, то маємо змінювати не тільки підручники.
Чому медалей більше не буде, і слава Богу
Окрім того, що світ змінюється, зараз більше цінуються софт скіли та практичні навички, для скасування відзнак є ще немало причин. І от тільки деякі з них:
Відмова від совєцьких традицій
Ці медалі — з тієї самої епохи, що й партійні заліковки, “парта Лєніна” і дошка пошани. Їх запровадили в ссср, і досі така форма “відзнаки” збереглася лише в постсовєцьких країнах. Це більше не про освіту — це про систему, де оцінка важливіша за розвиток, а головна мета – не навчитись, а відповідати вимогам.
Україна не вперше намагається попрощатись із цим спадком, тому освіта тут — одна із ключових сфер. Ми рухаємось до моделі, де успіх — це не “всі п’ятірки/дванадцятки”, а навички, компетентність, самостійність. Де важливо, не який в дитини табель, а як вона мислить.
Коли медаль — вже не відзнака
Все, як у випадку з девальвацією: чим більше медалей — тим менше вони означають. За офіційною статистикою, протягом п’яти років кількість медалістів в Україні зросла на 141%. А кількість випускників — лише на 24%. Звучить дивовижно, проте насправді — це тривожні цифри.
Бо відзнака, яка мала бути винятком, стала масовою. У 2019 році золоту медаль отримували 3% випускників. У 2024-му — вже понад 8%. Що це означає? Що діти почали вчитись втричі краще? Чи ми почали рахувати інакше?
Варто додати, що всі ці цифри зросли на тлі пандемії, воєнного стану, дистанційного навчання і загальних освітніх втрат. Тут постає логічне запитання: як може зростати кількість відмінників у країні, де сама освіта переживає найважчі роки? Схоже, ми більше підтримували ілюзію стабільності, ніж чесно дивилися на ситуацію.
Фінансові витрати на блиск
2024 року на виготовлення медалей держава витратила понад 3,5 мільйона гривень. На тлі війни, обстрілів, необхідності забезпечувати укриття в школах і програми підтримки дітей — це виглядає як розкіш. Невже ми справді вважаємо, що визнання дитини неможливе без металевого кружальця?
Відсутність практичного сенсу
Медаль більше не відкриває дверей, не впливає на вступ до вишу. З 2008 року головним є результат зовнішнього незалежного оцінювання, а не оцінки в атестаті чи згадка про “відмінне навчання”. Тож на практиці ця нагорода стала символічною. Тобто ні на що не впливає. Вже час рухатися далі, без тіней минулого на грудях наших дітей.
Медалі не дають мотивації. Ось чому
На перший погляд здається: відзнака — це ж і є мотивація. Але психологія каже інакше. Дослідниця О.М. Поліщук наголошує: зовнішня мотивація працює лише тимчасово і лише тоді, коли нею користуються делікатно. Якщо ж вона стає головною ціллю — дитина навчається не для себе, а для оцінки. На перший погляд здається: відзнака — це ж і є мотивація. Але психологія каже інакше. Дослідниця О.М. Поліщук наголошує: зовнішня мотивація працює лише тимчасово і лише тоді, коли нею користуються делікатно. Якщо ж вона стає головною ціллю — дитина навчається не для себе, а для оцінки.
Так виникає ситуація, де “навчання” більше схоже на змагання. Учні не мислять, вони рахують, не досліджують, бо бояться помилитись, не радіють успіху, а тривожаться, чи достатньо постаралися. Тобто замість інтересу ми отримуємо виснаження, страх і рутину.
А тепер уявіть інше навчання. Без позолоченого фінішу. Без “кращих” і “недостатньо хороших”. Просто процес, який цікавить. Тоді народжується те, що насправді важливо: внутрішня мотивація. Вона з’являється, коли дитині дозволяють обирати. Коли вчителі підтримують, а не оцінюють. Коли можна помилятись і це не кінець, а новий початок. Внутрішня мотивація виростає там, де є безпека, свобода та сенс. Це навичка, яку можна розвивати і яку варто плекати з початкової школи, бо саме вона дає ефект “дитина хоче знати більше”, який не подарує жодна грамота.
А з мотивацією на дистанційному навчанні ще складніше, тому ми зібрали практичні поради, як підтримати мотивацію дітей без тиску і формальних винагород, зате з довірою, розумінням та чіткою структурою.
Час змінювати не дітей, а правила гри
Ми часто чекаємо від дітей дорослості: відповідальності, самостійності, зацікавленості. Але продовжуємо будувати для них простір, де головне — сподобатися комісії та не зіпсувати собі табель. Де оцінка цінніша за розуміння, а “відмінно” вища за “цікаво”.
Скасування медалей — це шанс перезавантажити систему. Не дітей, не вчителів, а саму логіку: для чого ми вчимося взагалі. Це можливість замість символів успішності обрати справжню участь. Замість гонитви — розвиток. Замість конкуренції — зв’язок.
І хто знає, можливо саме тепер, відмовившись від нагород, ми нарешті зробили нагородою саму освіту.