Цього року, 5 жовтня, разом з усім світом ми святкуємо День учителя. Саме цього для в 1966 році у Парижі було підписано спільну рекомендацію ЮНЕСКО та Міжнародної організації праці щодо статусу вчителів. У документі вперше на міжнародному рівні зафіксували, що вчителі мають право на гідні умови праці, повагу до своєї професії та підтримку від держави. Відтоді 5 жовтня стало символічним нагадуванням, що вчитель не лише виконує навчальну програму, а є ключовою фігурою у розвитку суспільства.
Але якщо відкласти дати й офіційні постанови, за кожним “Днем учителя” завжди стоїть дещо більше, ніж квіти, святкові концерти чи привітання. За ним стоять люди, які одного дня можуть змінити чиєсь життя. Сказати просту фразу, що на роки залишиться у пам’яті. Запалити цікавість, яка стане майбутньою професією. Показати, що у складних обставинах завжди є опора.
Саме тому цього року ми хочемо не просто привітати освітян, а розповісти кілька історій українських вчителів і вчительок, які доводять, що роль учителя значно більша, ніж здається на перший погляд.
Валерія Гукова: уроки під землею
Весна 2022-го. Харків здригається від вибухів, а разом із ним здригається й дитинство багатьох учнів. Валерія Гукова, вчителька початкових класів, спускається разом із дітьми в бомбосховище. Здавалося б, школа зникла разом із мирним життям: немає класів, немає парт, немає дошки. Але є вчителька, зошити, кілька підручників і маленький ліхтарик. Коли світ навколо розсипається на уламки, звичайний урок математики стає найдорожчою рутиною, діти звично пишуть цифри, читають уголос, сперечаються за правильну відповідь та разом із цими діями повертається відчуття, що життя триває.
Для Валерії це було не питання вибору, а питання відповідальності, бо якщо дитина бачить поруч спокійну, зібрану людину, то й сама вчиться триматися. Урок у бомбосховищі, на жаль, став для маленьких українців і українок вже звичною реальністю, проте саме вчителі стають тим світлом, на яке орієнтуються діти в темряві.
Артур Пройдаков: література, яка звучить у навушниках
Артур Пройдаков починав викладати українську мову та літературу ще у Луганській області. Згодом, коли його місто опинилося під окупацією, він переїхав, але не залишив своєї справи, а навпаки зробив її сучаснішою. У той час, коли багато хто вважав уроки літератури чимось «старомодним», Артур почав шукати форму, яка буде ближча дітям. Так з’явилися подкасти, аудіоуроки, інтегровані проєкти. Діти слухали твори українських авторів не лише на уроці, а й дорогою до школи чи вдома.
Його підхід – це завжди пошук контакту з учнями, мови, яка їм зрозуміла. Він говорив про поезію через музику, про класику через актуальні сьогодні теми і не боявся порівнювати Лесю Українку з сучасними реперами, якщо це допомагало зрозуміти її ритм. У 2021 році Артур увійшов до топ-10 найкращих вчителів світу за версією Global Teacher Prize.
Але найбільша нагорода, звісно – реакція його учнів, для яких українська мова перестала бути лише «правилами й винятками». Вона стала простором для думок, історій і пісень.
Вчителька Dream school Олександра: фізика без страху
В Одесі вчителька фізики створила для своїх учнів простір, де наука перестає бути «страшною» і стає зрозумілою. Вона помітила, що більшість дітей приходять на урок із готовим стереотипом: «фізика — це складно, це не для мене». Тож поставила собі за мету зруйнувати цей бар’єр.
Так з’явився маленький «JunkScienceClub». Учні приносять використані пластикові пляшки, дроти, старі лампочки й деталі від зламаних іграшок. Із цього «сміття» вони збирають прості прилади: від моделі вітряка до генератора з велосипеда. Кожен експеримент напряму пов’язаний із темою, яку проходять у школі. Коли діти власними руками запускають струм у зібраній схемі чи вимірюють силу тертя за допомогою саморобного динамометра, фізика перестає бути абстрактною формулою, а перетворюється живий досвід.
На її уроках важливо не лише «зробити прилад», а й пояснити простими словами, як він працює. Це вчить дітей формулювати думки й ділитися знаннями. Щоб закріпити ці навички, Олександра часто організовує двомовне середовище: школярі пояснюють явища українською та англійською. Так вони тренуються розповідати про науку доступно й водночас отримують впевненість у спілкуванні.
Наталія Власова: коли вчаться всі
Наталія Власова викладає історію й громадянську освіту в Дніпрі, але її уроки виходять далеко за межі класу. Одного разу вона з дев’ятикласниками вирішила провести майстер-клас… для вчителів. Діти готували завдання, пояснювали та ставили запитання дорослим педагогам і таким чином відчули, наскільки непросто пояснити матеріал і водночас залишитися цікавими.
Для самих вчителів також було приємно побачити, що діти можуть бути не лише слухачами, а й рівноправними співрозмовниками. І саме завдяки такому експерименту виросла атмосфера партнерства, зник звичний ієрархічний поділ «вчитель зверху — учень знизу» й усі стали співучасниками процесу. Наталія переконана, що справжня школа починається з діалогу, бо коли діти відчувають, що їхня думка важлива – вони починають ставити зовсім інші питання і собі, і світу.
Ірина Сосніна: урок як конструктор
У селі Бабин на Буковині вчителька Ірина Сосніна довела, що навіть у маленькій школі можна впроваджувати сучасні підходи. Вона запровадила ротаційну систему навчання, яка робить урок схожим на добре налагоджений конструктор. Клас ділиться на три групи: одна працює безпосередньо з учителькою, інша виконує завдання самостійно за комп’ютером, а третя у цей час займається командним проєктом. Через 15–20 хвилин усі міняються місцями і кожен має змогу спробувати себе в різних форматах.
Завдяки такій організації діти вже не сидять пасивно в очікуванні пояснень, а урок перетворюєся на простір постійної взаємодії: тут є рух, зміна ролей і відчуття особистої відповідальності. Учні вчаться домовлятися, слухати одне одного, знаходити спільні рішення. Ірина помічає, що з часом діти навіть почали більше говорити між собою, уважніше чули аргументи однокласників і сміливіше відстоювати власну думку.
Ми розповіли лише кілька історій, але вони показують цілу палітру того, ким може бути вчитель. Це вплив на життя, який відчувається роками. Це слова віри й підтримки, які звучать у голові навіть тоді, коли школа вже давно позаду. Це впевненість, яку хтось одного дня у тебе вклав і яка дозволила тобі зробити свій перший дорослий крок.
Тому сьогодні, у День учителя, ми хочемо сказати найпростіше й найважливіше: дякуємо. Дякуємо за терпіння і віру, за мрії, які ви допомагаєте народжувати, за світло, яке ви тримаєте навіть тоді, коли навколо темно. Без вас не було б нас такими, якими ми є.
Зі святом, дорогі наші вчительки та вчителі. Ви змінюєте світ щодня.💜
