Коли дитину дражнять у школі, це закінчується разом з уроками. Але онлайн цькування не має меж: повідомлення, фото чи коментар можуть переслідувати вдень і вночі, навіть удома, де мало б бути безпечно. Саме тому кібербулінг виділяють окремо від звичайного булінгу — він не дає «перепочинку», залишає слід у пам’яті та завдає глибшої травми.
У цій статті ми розберемо: як виглядає кібербулінг насправді; чому діти часто замовчують проблему; які наслідки він може мати для психіки; та що можуть зробити батьки й школа, аби захистити дітей.
Масштаби проблеми
Кібербулінг у сучасному світі, де більшість дітей мають вільний доступ до інтернету, став звичною загрозою. За даними глобального опитування UNICEF та U-Report, кожен третій підліток у 30 країнах світу повідомив, що зазнавав онлайн-цькування, а кожен п’ятий навіть пропускав школу через кібербулінг і пов’язане з ним насильство.
В Україні, за результатами того ж опитування, проведеного спільно з МОН, 29% школярів визнали, що стикалися з кібербулінгом, а 16% пропускали заняття через цькування онлайн. Найчастіше це відбувалося у групових чатах чи соціальних мережах, а також через поширення фото без дозволу.
Європейське дослідження EU Kids Online показало, що в середньому 6% дітей ставали жертвами кібербулінгу, а ще 3% самі були агресорами. Водночас близько 15% жертв зазначають, що досвід мав серйозний вплив на їхнє психічне здоров’я, починаючи з почуття безпорадності до тривалих симптомів тривожності й депресії.
Особливість цього феномену у тому, що цифри постійно зростають. Якщо ще десять років тому «образливий коментар» здавався менш небезпечним за фізичне приниження, то тепер діти самі відзначають: те, що лишається в мережі, болить довше, ніж синець після сутички.
Форми кібербулінгу
Кібербулінг рідко виглядає як відкрита «атака» на дитину і найчастіше він маскується під «жарти», «право на думку» або навіть «виховання» чи «підказки, як правильно робити». Дитина залишається сам на сам із проблемою, бо не розуміє як правильно реагувати, щоб не погіршити ситуацію. Для того, аби розуміти, яким може бути кібербулінг, ми розписали його форми й прояви:
👉 Образливі повідомлення та коментарі. Найпростіша й водночас найпоширеніша форма. Дитина отримує серії принизливих повідомлень у чатах, або коментарів під фото в соцмережах. На відміну від усної сварки, ці слова зберігаються у онлайні й дитина може перечитувати їх десятки разів.
👉 Поширення фото чи відео без згоди. Достатньо одного незручного кадру, аби він став мемом для всього класу чи навіть й школи. У дослідженнях EU Kids Online саме цю форму діти називають найбільш болісною, бо вона зачіпає приватність і часто призводить до публічного приниження.
👉 Створення фейкових акаунтів. Іноді кривдники заводять сторінки від імені жертви, публікують від її імені дурниці чи навіть принизливий контент. Це підриває довіру до однолітків і залишає відчуття, що контроль над власною ідентичністю втрачено. А на етапі її формування, це напрочуд болісно і може бути дуже травматично.
👉 Ігнорування та виключення з груп. Не менш болісно виглядає й «мовчазний» варіант, коли дитину можуть видаляти з чатів, не додавати до онлайн-зустрічей чи «не помічати» її повідомлень. Соціальна ізоляція в інтернеті переживається ніяк не краще, ніж в офлайні.
👉 Кіберпереслідування (сталкінг). Це систематичне «стеження» за соціальними мережами, постійні повідомлення, небажані дзвінки, коментарі під кожним дописом. Таке переслідування може переходити у погрози й викликати в дитини відчуття небезпеки навіть удома.
Спільне для всіх проявів кібербулінгу те, що він позбавляє дитину відчуття безпечного простору. Те, що колись залишалося в межах школи чи дворових сварок, сьогодні супроводжує навіть у власній кімнаті. І саме ця безперервність тиску та булінгу робить онлайн-цькування такими виснажливими й травматичними.
Як кібербулінг впливає на психіку
Наслідки від кібербулінгу можуть бути такими ж серйозними, як і від фізичного насильства. Психологи наголошують, що онлайн-цькування впливає на розвиток мозку підлітків, їхню самооцінку та здатність будувати довірливі стосунки, тож не варто знецінювати досвід дитини.
🟣Тривожність і страх. Дитина постійно чекає нових нападів, перевіряє повідомлення, коментарі чи фото. Це створює хронічну тривогу, яка впливає навіть на фізичний стан: порушується сон, з’являється дратівливість, проблеми з концентрацією.
🟣Депресивні симптоми. Дослідження EU Kids Online та UNICEF відзначають, що у дітей, які регулярно стикаються з кібербулінгом, у кілька разів вищий ризик депресії. Вони втрачають інтерес до навчання, відмовляються від спілкування, замикаються у собі.
🟣Відчуття безпорадності. Коли цькування продовжується вдома, де мало б бути безпечно, формується важкий стан, який можна назвати «немає виходу». Це часто призводить до самозвинувачень і зниження впевненості у власних силах.
🟣Симптоми, схожі на ПТСР. У деяких дітей проявляються реакції, характерні для посттравматичного стресового розладу, такі як, нав’язливі спогади про образливі ситуації, уникання соцмереж, різкі перепади настрою.
🟣Довгострокові наслідки. Досвід кібербулінгу в підлітковому віці ймовірно матиме вплив і в дорослому житті. Людина може мати труднощі з довірою, уникати публічності, відчувати страх помилитися в робочих чи особистих стосунках.
Особливо тривожно, що кібербулінг напряму пов’язаний із підвищеним ризиком суїцидальних думок серед підлітків. За даними міжнародного дослідження, опублікованого в BMC Psychiatry, школярі, які зазнали онлайн-цькування, майже удвічі частіше повідомляють про серйозні думки про самогубство.
Що можуть зробити батьки й школа
То як нам допомогти дитині, підтримати та захистити від цих травматичних досвідів, не обмежуючи її. Маємо кілька обов’язкових пунктів, якщо дитина зіштовхнулась з онлайн-булінгом:
💛Вірити й слухати. Перше та головне: якщо дитина наважилась розповісти вам про ситуацію, в жодному разі не відмахуйтесь фразами «це дурниці», «не звертай уваги». Реакція має бути спокійною та підтримуючою: «Я бачу, що тобі боляче, і ми разом будемо шукати вихід».
💛Ніяких обмежень. Забирати телефон чи забороняти соцмережі стає просто додатковим покаранням. Дитина лишається і з травмою, і без свого середовища. В онлайн не всі погані і хочуть образити дитину. Скоріш за все там існують і ті хто підтримає. Натомість варто обговорити, які саме простори онлайн є безпечними.
💛Вчити цифрової грамотності. У багатьох країнах працюють шкільні програми, де дітей навчають розпізнавати ризики в інтернеті, блокувати кривдників, фіксувати докази. В Україні цим займається, зокрема, ініціатива #stop_sexтинг. Чим раніше дитина дізнається, як захиститися, тим менше шансів, що вона почуватиметься безпорадною.
💛Давати дитині інші «опори». Заняття спортом, гуртки, дружнє середовище поза школою найкраще допомагає відчути, що світ не зводиться до одного хейту.
💛Працювати із системою. Коли йдеться про серйозні випадки з погрозами чи поширенням інтимних матеріалів, важливо звертатися до адміністрації соцмереж і, за потреби, до поліції. В Україні кібербулінг офіційно визнано формою булінгу і батьки можуть захищати дітей юридично.
Інтернет не завжди безпечний майданчик, але разом ми можемо зробити його простором для мрій, а не хейту. А щоб картинка була повнішою, почитайте ще й про «офлайн-булінг», на жаль, він й досі може прослизати у простори шкіл і гуртків. Посилання ось тут.
