Є багато способів зробити навчання цікавим. І не всі з них вимагають гаджетів, мультфільмів чи спецефектів. Часом, щоб урок запам’ятався, достатньо змінити підхід: дати дітям більше самостійності, простору для спілкування і додати трохи взаємодії у командах.
Сьогодні хочемо розповісти про одну таку методику. Вона одночасно весела, структурна і вчить дітей працювати разом, а головне — дозволяє кожному почуватися важливим.
Звідки взявся метод пазлів?
Метод Jigsaw вигадали не вчителі, а… психологи. І зробили це не просто заради ефективнішого навчання, а для розв’язання серйозної соціальної проблеми.
У 1971 році американський психолог Елліот Аронсон працював у школах міста Остін (Техас), де саме відбувалась расова інтеграція. До цього часу учнів розділяли за кольором шкіри та коли їх нарешті об’єднали в спільних класах, конфліктів стало набагато більше. Діти не хотіли працювати разом, постійно змагалися, з’явилась ворожість і розбіжності під час кожного уроку.
Аронсон зрозумів: поки учні конкурують за увагу вчителя, оцінки й лідерство — справжнього командного духу не буде. Треба зробити так, щоб один без одного вони не могли виконати завдання. І саме тоді з’явилась ідея «пазлів знань».
Суть була проста, але й водночас дуже свіжа: розділити тему на частини, кожній дитині дати свій фрагмент для вивчення, а потім зібрати учнів у “мішані” групи, де учні діляться тим, що дізналися. Таким чином кожен учень — носій знань, і кожен потрібен, аби вся група змогла скласти повну картину.
Після перших спроб метод поступово почали впроваджувати в інших школах США. З часом Jigsaw з’явився в навчальних програмах різних країн світу з адаптаціями до віку дітей, предмету й цілі уроку. Але як цей підхід працює сьогодні? І чи справді він ефективний для наших школярів — не тільки як командна гра, а як інструмент глибшого навчання?
Як виглядає урок за методом пазлів?
Щоб провести урок у форматі Jigsaw, не потрібно ламати всю програму чи закуповувати нове обладнання. Достатньо трохи часу на підготовку і бажання більше довіряти дітям.
Ось як це працює:
- Учитель обирає тему уроку. Наприклад: «Екосистеми світу».
- Тему ділять на кілька частин. У нашому прикладі це можуть бути: ліси, пустелі, океани, тундра.
- Учні працюють у «домашніх» (основних) групах. Кожна група отримує одну частину теми, свій «кусочок пазла». Наприклад, перша група досліджує ліси, друга пустелі тощо. Учні разом збирають матеріали, обговорюють і готуються пояснити свою частину іншим.
- Далі створюються «експертні групи». До них входять представники з кожної «домашньої» групи. Тобто в одній «експертній» групі опиняються ті, хто вивчав ліси, пустелі, океани й тундру. Кожен стає «вчителем» своєї теми та ділиться знанням із рештою.
- Повернення до «домашніх» груп. Тепер усі учні мають повну картину теми, бо обмінялися інформацією. Разом вони можуть виконати підсумкове завдання чи створити спільний проєкт.
Такий урок зазвичай проходить у кілька етапів і займає трохи більше часу, ніж традиційний. Але натомість діти працюють активно, включають критичне мислення, розвивають навички комунікації й значно краще запам’ятовують матеріал. Бо ж коли сам пояснила іншим – то уже точно не забудеш.
Чи працює такий метод зараз?
У 2024 році вийшло дослідження, метою якого було перевірити чи зможе Jigsaw-метод бути ефективним для розвитку навичок читання в учнів 5 класу. Його провели в Індонезії у звичайній школі. Дослідники поділили 50 учнів на дві групи: одна навчалась традиційно, інша — за методом Jigsaw. Протягом кількох занять п’ятикласники працювали з художніми текстами, вчилися виділяти головне, формулювати ідеї, ставити запитання й давати відповіді.
Що вийшло?
У групі, яка працювала за Jigsaw-методом, діти почали не просто читати, а вдумливо аналізувати тексти. Оскільки кожен мав пояснити свій фрагмент іншим, учні глибше занурювались у зміст. Це автоматично активувало навички критичного читання, тобто вміння не просто читати, а оцінювати, структурувати й переказувати інформацію своїми словами.
Коли настав час обмінюватись знаннями у “змішаних” групах, діти активно включались у розмову. Дослідники відзначили, що учні з Jigsaw-групи вільніше висловлювали думки, краще формулювали речення, швидше орієнтувались у незнайомому тексті. До того ж атмосфера на уроці була спокійнішою і доброзичливішою, не через зниження вимог, а через рівномірний розподіл відповідальності: кожен був експертом і кожен був почутий.
Це саме той випадок, коли команда дослідників з педагогіки та мовної освіти одностайно сказала: так, воно працює і навіть краще, ніж ми очікували.
То чи варто спробувати?
Jigsaw звісно не універсальний рецепт на всі випадки життя. Він справді потребує більше часу на підготовку, гнучкості в організації уроку й готовності довірити дітям частину процесу. Але у випадках, коли потрібно:
- залучити всіх учнів до роботи, навіть тих, хто зазвичай мовчить;
- допомогти дітям краще зрозуміти складну або обʼємну тему;
- створити середовище, де менше змагання і більше співпраці;
- розвинути навички переказу та аналізу матеріалів;
- підготувати дітей до проєктної чи командної роботи;
цей метод стане найкращим союзником вчителя. Бо він працює одразу на кількох рівнях: і як метод подачі матеріалу, і як інструмент розвитку м’яких навичок, і як спосіб зробити урок живим, змістовним, а дітей небайдужими.
