Цього року День української писемності та мови варто сприймати не лише як нагадування про давню традицію письма, а як можливість подивитися, чим живе українська мова сьогодні. За останні роки вона стала об’єктом багатьох міжнародних досліджень, які показують: мова — це не застигла форма минулого, а процес, що відбувається просто зараз.
Тож у цій статті ми звернемося до найцікавіших робіт останніх років, аналітичних звітів і цифрових проєктів, які фіксують сучасну мовну реальність. Це спроба поглянути на українську не як на спадок, а як на явище, яке продовжує себе досліджувати, розвивати та переосмислювати.
Українська мова як науковий феномен
У відповідь на нові історичні реалії, вчені з різних країн та інституцій почали активніше досліджувати українську мову — як живу систему, що розвивається у взаємодії з простором, часом і людьми. Сьогодні українська розглядається не як застигла «нормативна» одиниця, а як жива тканина, здатна змінюватися, адаптуватися й утверджувати свою самобутність.
💛 Мовознавець Ян Феллерер досліджує, як на заході України протягом століть поруч жили українська й польська мови. Він показує, що таке сусідство не послабило українську, як можна було б подумати, а зробило її цікавішою. У місцевих говорах польські слова й інтонації переплелися з українськими так природно, що виникла особлива мелодія мовлення — своя рідна, але з легким відтінком іншої культури. Це не “спотворення”, а приклад того, як мова може змінюватися і при цьому залишатися собою. Саме такі дослідження руйнують старе уявлення про “чисту” чи “змішану” українську. Вони показують, що сила мови в здатності перетворювати запозичене на своє, створюючи відчуття впізнаваності.
💛 Інша команда, Герхард Генчель і Олеся Палинська аналізує південні регіони: Одеську, Миколаївську та Херсонську області. Вони проводили опитування у 2020–2021 роках, щоб зрозуміти, яку мову люди вважають рідною і якою говорять у побуті. Результати були неочікуваними та розвінчували популярний міт. Навіть у регіонах, де довгий час переважала російська, більшість назвала саме українську мовою, з якою вони себе ідентифікують. Люди можуть користуватися кількома мовами, переходити з однієї на іншу, але внутрішнє відчуття приналежності дедалі частіше пов’язують саме з українською.
💛 Серед цих матеріалів є й дослідження мовознавця Андрія Даниленка, яке повертає нас до Тмуторокані — стародавнього міста XI століття на узбережжі Азовського моря. У науковій статті він аналізує написи, літописні згадки та назви місцевостей і доводить, що мешканці цього міста спілкувалися не «спільною давньоруською», як стверджує російська пропаганда, а окремою східнослов’янською говіркою, яку можна вважати ранньою формою української. Його висновок базується на мовних рисах текстів: певних звуках, формах слів і зворотах, які згодом зникли в російській, але збереглися в українській.
Це означає, що українська не виникла пізніше «з розколу» давньої мови, а розвивалася самостійно вже понад тисячу років. Іншими словами, у той час, коли європейські народи лише формували свої національні мови, українська вже мала власне мовне обличчя з характерним звучанням, ритмом і синтаксисом, який ми впізнаємо й сьогодні.
Мова під тиском війни
Війна завжди залишає після себе руїни не лише міст у містах. Дослідниця Ольга Антоненко у статті “Scorched by war: the Ukrainian language under attack” пише, що після 2014 року, а особливо після 2022-го, мова стала частиною фронту. Сама реальність змусила людей переосмислити, якою мовою вони говорять про втрату, біль і спротив, переосмислити свою позицію “какая разница”.
Антоненко аналізує сотні повідомлень у соцмережах, інтерв’ю, телеефіри й тексти новин та помічає закономірність: після початку повномасштабного вторгнення українська мова не просто поширюється, вона переходить у новий регістр. Зникає відчуття офіційності, натомість з’являється мова прямої дії: простіші фрази, жива енергія, відвертість. Те, що раніше звучало книжно, тепер стає мовою повсякденності.
За даними лінгвістичних опитувань 2023 року, понад 80% українців свідомо перейшли на українську в публічному спілкуванні. І хоча ще десять років тому цей показник не перевищував половини, нині мова стала не просто засобом комунікації, а знаком належності, способом сказати «я свій/своя».
Дослідниця звертає увагу й на психологічний вимір. Коли людина змінює мову, це не лише про граматику, а про внутрішній досвід. У переході з російської на українську багато хто відчуває очищення, відновлення контакту з собою. У соціолінгвістиці це називають мовною ресоціалізацією, коли через мову людина заново вибудовує свій зв’язок із суспільством.
Українська, за словами Антоненко, «проживає переродження». Вона витримує тиск і відповідає на нього розквітом. У ній з’являються нові слова війни («байрактар», «паляниця» як пароль, «прильоти», «тривога»), але водночас повертаються старі, майже забуті, як реакція на потребу шукати власне. Мова стає дзеркалом пережитого, у якому чути не лише страх і гнів, а й рішучість жити далі.
Мова, що росте разом із нами
Сьогодні українська мова живе у всіх вимірах: щоденному спілкуванні, книжках, наукових журналах і навіть у мовах програмування. Її вивчають як філологи, так і лінгвісти-програмісти, які аналізують тисячі слів, щоб побачити, як мова змінюється та як вона витримує тиск часу.
Одне з таких досліджень, On “historical unity” of Russian and Ukrainian (Linguistic Society of America, 2023) стало відповіддю на пропагандистське твердження про нібито «спільне коріння» двох мов. Учені з Університету Південної Кароліни та Нью-Йорка створили частотні словники української, російської та польської мов і порівняли їх за допомогою алгоритму Левенштейна, який вимірює «відстань» між словами.
Результат показав, що українська має окрему лексичну систему, ближчу до польської, ніж до російської і розвивалася за власною логікою. Навіть цифровий аналіз підтверджує те, що українська не відгалуження, а самостійна жива мова з власним ритмом, мелодією і пам’яттю.
Для науки це аргумент проти політичних мітів. А для нас нагадування, що мова здатна вистояти там, де не витримують системи. Вона зберігає те, що не можна знищити — ідентичність, гідність та приналежність.
💛 З Днем української писемності та мови! Хай українська залишається для нас не лише способом говорити, а способом бути.
