Зізнаємось чесно: Конституція може здаватися чимось далеким, чисто юридичним, для політиків і дорослих. Проте конституція, це не просто параграфи, вона в тому числі про наших дітей і про країну, в якій вони ростуть. Це правила великої домовленості між державою і людьми про гідність, свободу, рівність та повагу.
І знаєте, ми маємо чим пишатися. Україна одна з перших у світі, хто сформулював такі принципи. Ще у 1710 році гетьман Пилип Орлик уклав “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького”. Там йшлося про виборність влади, розподіл повноважень і відповідальність перед народом і все це за 77 років до американської Конституції. Тобто ще тоді ми заявили: влада існує не для того, щоб керувати людьми, а щоб їм служити.
У 1996 році, після відновлення незалежності, Україна ухвалила чинну Конституцію. І це був не просто документ, а заява про те, що людина, її права і свободи — найвища цінність для держави. Сьогодні, коли наші діти ростуть під сирени й важкі новини з фронту, коли вони дорослішають швидше, ніж мали б, їм особливо важливо знати, що є речі, які не змінюються. Що їхня гідність не тимчасова, і навіть у найтемніші часи права людини залишаються наріжним каменем.
Діти повинні знати, де їх межі, де їх сила і що таке відповідальність держави перед ними а їх перед суспільством. Бо права людини починаються зі знання: я маю значення.
Права дитини, про які варто пам’ятати. Особливо зараз
Право на гідність і повагу
Стаття 28: Гідність людини є недоторканною.
Це перше, що мають знати наші діти. Їх ніхто не має права принижувати, ні дорослі, ні ровесники, ні влада. Жодне “ти ще малий”, “сама винна”, навіть у воєнний час. Ніхто не скасовує право на гідне ставлення. Навпаки, в кризових умовах повага до гідності дитини стає ще важливішою.
Право на освіту
Стаття 53: Кожен має право на освіту.
Держава гарантує безоплатну середню освіту для всіх дітей. Це не привілей, а обов’язок держави. І навіть якщо школа розбомблена, уроки зриваються через тривоги чи немає інтернету, дитина однаково має право навчатися.
📌 У воєнний час форми навчання змінюються: онлайн, змішані формати, “освітні хаби” для внутрішньо переміщених дітей. Але суть залишається: доступ до знань — обов’язок держави. Якщо дитина не має техніки чи доступу, то це не її вина.
Право на особисте життя і приватність
Стаття 31: Кожен має право на таємницю листування, телефонних розмов, іншої кореспонденції.
І так, це стосується й дітей, і підлітків. Ні мама, ні вчителька, ні охоронець, ні навіть директор не має права просто так перевіряти телефон або читати листування. У мирний час це має працювати чітко: без згоди дитини — ніяк.
📌 Під час війни можуть бути винятки. Наприклад, якщо є підозра, що хтось передає координати чи фотографує військові об’єкти. Але навіть у такому випадку має бути серйозна причина, а не “дай подивлюсь, бо мені щось здалося”.
Тут важливо розуміти: приватність — це не про секретність, а про повагу.
Право на свободу слова
Стаття 34: Кожен має право на свободу думки й слова.
Це означає, що дитина має право мати свою позицію, з будь-якої теми. У дискусії на уроці. У творі. В Instagram. У розмові з дорослими. І ми вважаємо, що це чудово, коли діти вчаться не мовчати, а висловлюватися.
Але разом із цим важливо пояснювати різницю між свободою слова і мовою ворожнечі. Мати власну думку — це сміливо і дуже потрібно, але тільки поки пам’ятаєш про інше право — право на гідність.
📌 Також під час війни з’являються винятки та це теж важливо знати:
- не можна виправдовувати агресію росії
- не можна закликати до насильства чи приниження людей
- не можна свідомо поширювати фейки, які можуть зашкодити іншим або нашій безпеці
Це не про цензуру, а про відповідальність і про повагу.
Право на захист від насильства
Стаття 52: Будь-яке насильство над дитиною забороняється.
Фізичне, психологічне, економічне насильство — усе це неприпустимо. Якщо дитину ображають, б’ють, залякують, контролюють її пересування, позбавляють базових потреб або змушують мовчати — це не “виховання”, а насильство. І не важливо, де це відбувається: вдома, у школі, в евакуації або серед “своїх”.
Найважливіше, щоб дитина знала — це не її провина. Вона має право сказати “мені боляче” або “я не згоден” і попросити про допомогу. У час війни частина системи порушена або перевантажена, але допомога все ж є:
- гарячі лінії (навіть анонімні),
- психологічні чати,
- небайдужі вчителі, сусіди, друзі.
Право на інформацію
Стаття 34: Кожен має право збирати й поширювати інформацію.
Це означає, що діти мають право знати, що відбувається в країні, ставити питання, ділитися своїми спостереженнями.
📌 Але в умовах воєнного стану є обмеження:
- не можна публікувати фото блокпостів, військових об’єктів, пересування техніки
- не можна поширювати локації обстрілів у режимі реального часу
- не можна знімати місця, де працюють ЗСУ, навіть випадково
Тут важливо не залякати, а пояснити: під час війни будь-який допис може стати зброєю, навіть ненавмисно.
Якщо ми вже говоримо про права — то варто згадати й про безпеку. Бо влітку діти можуть натрапити не лише на несправедливість, а й на річку без рятувальників, скутер без шолома, незнайомого дорослого або TikTok-челендж, який краще оминути.
👉 Ми зібрали короткий гайд про те, як допомогти дітям залишатися в безпеці під час канікул — ось він: Літня безпека дітей
А сьогодні — День Конституції, тож нехай вона буде не просто документом, а реальною опорою для нас і наших дітей💛 Зі святом!
