Чи може одна людина визначити, ким ми станемо? Звісно, ні. Але є одна особлива фігура, яка залишає надто глибокий відбиток — мати. Саме про її вплив на доросле життя дитини, навіть через десятиліття, говорить американський психолог і психотерапевт Генрі Клауд у книжці «Фактор матері».
Клауд один із найвідоміших психотерапевтів США, автор десятків книг про емоційне здоров’я, кордони, зрілість і свободу. У «Факторі матері» він досліджує не абстрактну материнську любов, а її практичний ефект: як саме певні типи матерів впливають на нашу здатність любити, довіряти, відстоювати себе й бути емоційно зрілими і, що найголовніше, як вирватися з негативного сценарію, якщо він уже вкорінився.
Далі ми розглянемо, якими бувають “травмуючі матері” та як їх стиль виховання впливає на дітей у дорослому житті.
Контролююча мати: любов із GPS-навігатором
Це мама, яка завжди знає, як краще й не просто «знає», а вже запланувала все на найближчі 15 років від вибору гуртка до вибору партнера чи партнерки. На будь-яке питання у неї є своє бачення, з висоти свого досвіду, тривоги і любові, звісно.
Контролююча мама — це не монстр, якого бояться. Це мама, яка любить… просто так сильно, як уміє, через контроль.
Як це виглядає?
• Вона не «забороняє» — просто «радить».
• Не кричить — просто «вкотре нагадує».
• Не душить — просто «не відпускає з дому без шапки, серветок, запасного плану і моральної підтримки».
Контроль тут під маскою турботи. Вона не вірить, що дитина сама впорається. А якщо й вірить, то ненадовго. Бо ж світ небезпечний, а діти не дуже далекоглядні. Навіщо ризикувати, якщо мама вже все прорахувала?
Який слід залишає контролююча мама?
Контролююча мама навчає однієї головної речі: краще не ризикувати, бо помилитися — страшно, бо є хтось (мама), хто знає краще. І поступово дитина починає вірити, що її бажання — необов’язкові, а найкраща стратегія життя — це не діяти без згоди мами (чи того, хто її замінить у дорослому житті).
У підлітковому віці це може вибухнути бунтом: все робиться по-іншому, з протесту, не зі свого вибору. Або навпаки: дитина росте слухняною, поступливою, акуратно загортаючи свою індивідуальність у серветку, щоб нікого не засмутити.
У дорослому віці це часто:
- страх приймати рішення («А раптом неправильно?»);
- постійні сумніви («Мені варто було порадитися…»);
- внутрішній критик з маминим голосом («Це ризиковано», «Не роби дурниць», «Я б зробила інакше»);
- втрата контакту з собою, бо власні бажання приглушені ще з дитинства.
Такі люди часто виглядають дуже розумними й обережними. Але всередині ховають невпевненість і постійне запитання: «А я маю право це хотіти?»
Контролююча мама не вважає себе тою що контролює, адже вона ж просто «турбується», «підказує», «оберігає», пише «вдягнись тепліше» навіть у серпні, ображається, якщо не спитали поради щодо нової чашки і щиро не розуміє, чому це дратує. Бо все це з любові, просто з такої, яка не залишає повітря.
Відсторонена мати: емоційна Wi-Fi-зона зі слабким сигналом
Це мама, яка поруч, але ніби десь далеко. Вона забезпечує, організовує, навіть турбується, але от відчути її складно. Вона не обіймає без приводу, не питає «як ти насправді» і не затримується у розмові про почуття довше, ніж треба. Вона може бути чудовою в побуті, неймовірно відповідальною, але в її присутності дитина ніби весь час самотня, як у кімнаті, де світло є, а тепла немає.
Як це виглядає?
• Вона відповідає на питання, але рідко запитує сама.
• Може сидіти поруч і не помітити, що дитина плаче.
• Каже «нічого страшного», навіть коли дитині страшно.
• Не свариться, але й не чує.
Її позиція: не буди лихо поки тихо, бо ж «усе мине», адже вона сама виросла без емоційної близькості і нічого, живе ж. Та й втома, турботи, свої переживання — все це часто сильніше за здатність бути поруч емоційно.
Який слід залишає відсторонена мама?
Дитина поруч із такою мамою зростає у світі, де власні почуття — це або зайве, або небезпечне. Сльози викликають роздратування, злість — тишу, радість — байдужу усмішку й поступово в дитини формується ідея: «Те, що я відчуваю – неважливо, мене не чують. А, можливо, я взагалі щось відчуваю неправильно.»
У дорослому віці це може перетворитися на:
- емоційну замкнутість, коли важко сформулювати, що саме болить;
- постійне сумнівне «чи маю я право так почуватися?»;
- страх тісних стосунків або — парадоксально — прилипання до кожного, хто дає бодай трохи уваги;
- труднощі в розпізнаванні та вираженні емоцій (своїх і чужих).
А найболючіше — це відчуття, що ніби нічого страшного й не було, але всередині — порожнеча, як голод за теплотою, якої ніколи не було.
Відсторонена мама — не байдужа. Вона просто не вміє бути в емоційному контакті. Часто боїться близькості сама, бо, скоріш за все, ніколи її не мала, проте, дитина цього не знає, вона просто чекає, чекає, чекає, а потім звикає не чекати.
Мами бувають різні. І навіть серед тих, хто нас не чує або надто добре «чує» є справжня любов. Просто не завжди така, якої ми потребували. У цій частині ми розповіли про два типи матерів, які можуть травмувати, навіть не маючи такого наміру. А вже в наступній статті розглянемо ще два непрості образи: ідеалізовану маму, яка завжди права, і слабку маму, якій самій бракує опори.
Загляньте. Раптом, щось у цьому вам здасться знайомим і, можливо, трохи полегшає. Бо знання завжди краще ніж незнання.
