Діти так швидко ростуть і з відкритих маленьких “чомучок” стають все більш замкненими. На питання “як у школі” все частіше відповідь стає короткою і скупою. А так хочеться знати чим живе дитина, про що вона думає, чим цікавиться. Що пішло не так? Можливо проблема у неправильно поставлених питаннях?
Ми пошукали на якому етапі й чому комунікація може ламатись і хочемо поділитись з вами нашими відкриттями.
Де і чому ламається діалог
Готуючи цю тему, ми спиралися на книгу Parent Effectiveness Training американського психолога Томаса Гордона. Це одна з класичних робіт про комунікацію між батьками й дітьми, яка десятиліттями використовується в сімейній терапії та педагогіці. Гордон багато років працював із родинами й досліджував саме моменти, коли зв’язок між дорослими й дитиною починає поступово руйнуватися, навіть коли в сім’ях багато турботи.
Основна думка цієї книги — діалог майже ніколи не зникає раптово в один день після якоїсь невдалої фрази. Найчастіше він розривається поступово, у щоденних абсолютно звичних, типових розмовах. Що ж тоді не так?
Зазвичай у дошкільному віці або на початку шкільного життя дитина ще говорить відкрито й жваво. Вона легко ділиться дрібницями, розповідає про свої думки, емоції, сумніви, не дуже зважаючи на формулювання й можливі наслідки. Може плутатися, перебільшувати, стрибати з теми на тему і сама до кінця не розуміє, навіщо розповідає вам ту чи іншу інформацію. Просто ділиться всім що на думці та в серці, тому що їй цікаво, тому що вона у захваті від чогось або злиться.
Що ж стається?
Але з часом у цих розмовах дитина може отримувати не дуже приємний досвід, що буде поступово підточувати відкритість спілкування, як вода камінь. Це можуть бути окремі дрібні зауваження або поради, пояснення без запиту, які звісно ж виникають із турботи, але можуть все зіпсувати.
Поступово дитина починає помічати, що після її слів розмова майже завжди рухається в бік оцінки ситуації або пояснень, як було б правильно вчинити. І крок за кроком змінюється сам сенс цих розмов. Вони все більше починають відчуватись, як доповідь про мій день, аніж як відкритий діалог, де можна залишатись собою і спілкуватись на рівних.
Важливо, що цей момент накладається на етап коли дитина дорослішає, стикається зі складнішими почуттями, пробує на міцність межі свої та оточення, робить купу нових помилок. Саме тоді батьки, з найкращих намірів, починають більше питати, більше уточнювати, намагаються більше контролювати і питання, які мали б зблизити, починають працювати навпаки.
Хороша новина, що все можна виправити, навіть якщо ваша дитина вже почала дивитись на ваші питання з-під лоба і з недовірою. Далі розберемо типові питання, які змушують дитину тікати з розмови.
Питання є? Питань нема
Перш ніж говорити про конкретні питання, засвоїмо одну фундаментальну умову, як можна зробити діалог відкритим та цікавим. Поставте собі питання, з якої позиції ви заходите у розмову.
У книзі Daring Greatly дослідниця Брене Браун детально описує роль вразливості у будь-яких близьких стосунках. Виявляється, що справжній контакт можливий лише там, де дорослий готовий відмовитись від тотального контролю та визнати, що не має відповідей на всі питання. Всі ми люди, що живуть у світі який постійно змінюється, тож не знати щось, особливо зараз – це найприродніша річ на світі. Отже, зафіксуйте:
- якщо не контролювати все на світі, з дитиною не трапиться нічого поганого;
- якщо чогось не знати, можна дізнатись разом, не втрачаючи авторитету.
А тепер перейдемо до типів питань і прикладів, які знищують вайб довірливої розмови.
Питання-перевірки
Тут батьки часто вже мають певні очікування, як дитина “має” відповісти. І якщо ви думаєте що звучали дружньо або нейтрально, то не плекайте ілюзій. Дитина все зчитує несвідомо й мозок відчуває нещирість раніше ніж вона це зрозуміє.
- Ти зробила те, що я просила?
- Ти вже закінчила?
Питання з готовою порадою
Це питання яке вже дає зрозуміти, було б правильніше зробити (на думку дорослого). Тобто наче ми й запитуємо думку дитини, але водночас даємо непрохану пораду, як краще було б вчиняти у тій чи іншій ситуації. Просто зі знаком питання в кінці.
- Чому ти просто не проігнорував/ла його?
- Хіба не краще було зробити…?
- Ти не могла вчинити розумніше і…?
Питання-допит
Коли батьки хвилюються, вони починають допитувати дітей нескінченними уточненнями. Навіть нейтральні питання, поставлені одне за одним перестають сприйматись як турбота. Тоді дитина почувається не співрозмовницею, а піддослідною.
- Що саме сталося?
- А що він сказав?
- А ти що відповіла?
- А чому ти так зробила?
Питання, що оцінюють емоції
Немає неправильних почуттів, тому знецінення або виправлення будь-яких емоцій співрозмовника не те що руйнують діалог, а спалюють його з вогнемета та не лишають жодного шансу на побудову відкритої, довірливої розмови.
- Чому ти так через це засмутилася?
- Невже це справді варте таких переживань?
- Через це справді треба так нервувати?
Незручна правда для батьків
Тож якщо всі ці формулювання і питання треба викреслити з свого лексикону, чому багацько батьків все ж використовують їх із покоління у покоління, передаючи нащадкам. А все тому, що ці питання насправді ми ставимо не для того, аби побудувати розмову з дитиною, а щоб заспокоїтись себе, зняти напругу та знову відчути, що ми тримаємо ситуацію під контролем.
Проте дитина однаково зчитує батьківські переживання, сум і розчарування, приховані за “правильно поставленим запитанням”. Навіть якщо батьки дуже стараються бути м’якшими, вона відчуває приховані сенси та розуміє, що саме через неї ви засмутились і з нею щось не так.
Тому інколи найкраще, що можна зробити для того, щоб дитина захотіла з вами розмовляти відверто — не влаштовувати допит, не перевіряти інформацію, не виправляти, не лізти з непроханими порадами. Натомість бути поруч, ділитися своїми переживання, бути справжнім, неідеальним. Зізнатися, що ви теж не знаєте, як краще було б вчинити в тій чи іншій ситуації, розповідати про власні помилки, коли щось пішло не так.
Ваша дитина так само не буде ідеальною і не завжди буде робити правильні та хороші вчинки, але вона має знати, що ви на її боці й вона вам щиро цікава. Як окрема особистість, як маленька людина що дорослішає, як цілий новий світ що розквітає на ваших очах.
