Не просто одяг, не тільки на свята. Українська вишиванка — це історія, яку намагались стерти, символ, що вижив крізь цензуру, колоніальні заборони й глобальні тренди. Це голос народу, зашитий в нитках. Вона — наче фенікс: пережила імперії, депортації, війни й моду на все іноземне. І щоразу поверталась. Яскрава. Смілива. Справжня.
Звідки з’явилася українська вишиванка: шлях крізь століття
Коли ми сьогодні вдягаємо вишиванку — на свято, на шкільну лінійку чи просто на прогулянку — часто здається, ніби вона була з нами завжди. Але справжня історія вишитої сорочки набагато глибша й складніша. Вона переплетена з міфами й несправедливими заборонами, тож розплутаймо ці нитки разом.
Витоки: що було до «української» вишиванки
На території сучасної України люди вишивали ще задовго до появи української нації. Археологи знаходять докази вишивки у скіфських курганах (VII–III ст. до н.е.): це зображення на прикрасах, фресках, елементах одягу — все свідчить, що вже тоді існувала традиція прикрашати тканину кольоровими нитками.
За часів Русі вишивка перетворюється на частину княжого і церковного життя. Анна, сестра Володимира Мономаха, у XI столітті організувала в Києві школу для дівчат, де навчали золотошвейної вишивки. Такі вишиті речі були символом статусу, а не просто декором, це був розкішний, шанований і високо оцінений вид рукоділля.
І хоча тканини з того часу не збереглися (вони просто зношувалися), залишилися описи, фрагменти одягу та згадки в літописах і мандрівних щоденниках. Наприклад, у XV столітті французький дипломат Жільбер де Лануа описував, що мешканці українських земель носили вишиті шапки, рукавиці, навіть плащі. Вже тоді створювалась символіка й елементи, які будуть розмовляти із нами крізь віки.
Від вишивки — до вишиванки
Однак вишивка довго була радше оздобленням одягу, ніж окремим стилем чи поняттям. Поступово, впродовж століть, вона “оселяється” саме на сорочках, особливо жіночих. В умовах натурального господарства сорочка ставала особливо значущим предметом: її ткали, шили й вишивали вручну, вкладаючи в орнамент символи роду, захисту, віри та любові.
Саме вишита сорочка — вишиванка — з часом стала обов’язковою частиною і повсякденного, і святкового одягу. Зокрема, для дівчини вишиванки були важливим елементом посагу: до шлюбу вона повинна була мати десятки сорочок, кожна з яких містила символи, притаманні її родині та регіону. Так вишиванка зберігала колективну пам’ять, і водночас розповідала щось інтимне, особисте.
Поступово вишиванка перетворюється з побутового одягу на символ ідентичності. Уже в XIX столітті з’являються майстерні та артілі, які шиють і продають вишивані сорочки, а у XX столітті — за совєтської доби — автентична вишиванка починає втрачати регіональну розмаїтість через ідеологічну уніфікацію. Візерунки, які не вкладалися у поняття “фольклору”, затирались, а цілі напрямки вишиванок могли лишатися невидимими.
Але попри все — ні заборони, ні стандартизація не змогли знищити любов до вишиванки. Вона стала частиною культурного коду українців. Тепер настав час глянути на неї уважніше — розібратись у її мові: чим різняться вишиванки різних регіонів нашої неньки.
Особливості вишиванок у різних регіонах України
Українська вишиванка, як мовчазний літопис, у якому кожен стібок промовляє про місце, де його зробили, про звичаї, вірування та навіть настрій громади.
Полісся (Житомирська область)
Тут вишивали технікою занизування та дрібним хрестиком. Улюбленими були кольори — синій, червоний та чорний. Орнаменти мали глибоке символічне значення: хрести, ромби, круги, зигзаги та розетки. Вірили, що вони захищають людину від злих сил. Часто зустрічалися рослинні мотиви — барвінок, берізка, виноград та хміль.
Поділля (Вінницька та Хмельницька області)
На Вінниччині вирізнялися багатством технік: хрестик, низинка, штапівка, верхоплут, вирізування. Домінували темно-вишнева та червоно-чорна гами. На Хмельниччині — чорні вишиванки з украпленням червоного, жовтого або зеленого, з геометричними візерунками й технікою вирізування.
Гуцульщина (Івано-Франківщина)
Тутешні вишивки — насичені, геометричні, динамічні. Використовували техніки «колення» й «кручення». У Космачі — яскраві уставки в осінній гамі. Відомі «рукави-червонянки» зі Снятина. Кожен візерунок мав свою місцеву назву: «кучері звіздаті», «чубаті», «черковці» тощо.
Волинь
Вишивка Волині — стримана, але гармонійна. Геометричні фігури, переважно червоні, сині й чорні. Особливість — вузька смуга вишивки біля манжета. Окрім хрестика, активно застосовували техніку занизування, яка імітує ткацтво.
Закарпаття
Закарпатські сорочки відомі своєю кольоровою різноманітністю — вишивали більше десятком кольорів. Кожне село мало свою улюблену гаму. Витончена техніка поєднувала прямі й косі гладі, а також кучерявий стібок. З часом з’явилися й рослинні орнаменти.
Буковина (Чернівецька область)
Оригінальні вишивки Заставнівського району — це горизонтальні смуги з дрібними геометричними елементами. У Кіцманському районі — великі букети квітів і зображення птахів. Використовували срібні й золоті нитки, бісер, металеві прикраси.
Київщина
На Київщині вишивали контрастні візерунки на білому полотні — зірки, квіти, виноградні грона. Особлива техніка — контурне обведення чорним кольором з подальшим заповненням іншими барвами. Часто зустрічалися ажурні мережки. Орнаменти були переважно рослинними, навіть на чоловічих сорочках.
Львівщина
Тутешні вишивки — витончені, майже мереживні. Характерні дрібні фігури — «сосонки», «клинці», «кривульки». Кольори — чорний, червоний, жовтий, зелений, синій. Часто оздоблювали манжети та рукави, залишаючи виріз на грудях.
Одещина
Вишивки Одеської області вражають яскравістю та орнаментальним розмаїттям. Тут поєднували техніки хрестика, гладі, мережки, а в декорі часто використовували багато кольорів. У візерунках — великі квіткові композиції, іноді з зображенням гілок винограду або граната, що символізують родючість і життя.
Миколаївщина
На Миколаївщині сорочки вишивали переважно червоним або темно-вишневим кольором. Улюбленими були геометричні мотиви: ламані лінії, зірки, ромби. Часто використовували старовинну техніку «лиштва», яка створює обʼємний візерунок на білому тлі.
Херсонщина
Тутешні вишиванки часто нагадують традиції Поділля та Таврії, однак із власним колоритом. У деяких районах побутували сорочки з вишитим «кістяком» по всій довжині рукава. Особливо цінувалися орнаменти з хвилеподібними лініями та рослинними мотивами — їх вважали оберегами від негоди й стихії.
З Днем вишиванки, друзі
У кожного з нас є щось, що неможливо забрати. Те, що завжди з тобою, навіть якщо ти далеко — коріння. Вишиванка зберігає голоси поколінь, не потребує перекладу. Тож сьогодні хочеться побажати знайти відчуття опори і гордості бути українцями.
А про те, як українська культура сьогодні шириться світом, змінює уявлення та ламає стереотипи — читайте тут:
👉 Українська культура за кордоном